Якось пощастить

— Ти взагалі розумієш, що відбувається? — Питається чорнявий незнайомець, поміж спроб залишити засос біля пупця Ярка.

Десь під ногами загубився кошик, повний троянд і п'янкий квітковий аромат дурманить, наче дорогий парфум, вплітається в терпкий запах чужого звабливого тіла. Серце бухкає так сильно, що аж у вухах шумить. Ще б не шуміти. Ярчик погойдується, настільки сп'янілий цими дотиками. Можливо ще трішки від кількох чарок, вміст яких навіть не відчув на смак.

Залишити темно-бузковий слід чоловікові вдається. Він тьмяніє на білій шкірі, поки язик зухвальця виводить вогкі кола довкруги нього та повзе вище: спочатку до грудей, а там і до підборіддя.

— Ми трахаємось, — ствердно відповідає Яр в шалено п'янкі уста і швидко обмацує його торс на предмет зайвого одягу та застібок. Йому конче треба зняти з нього усе. Так щоб нічого не лишилося. Навіть шкарпеток. Щоб відчуття чужої шкіри приголомшило від кінчиків пальців ніг аж до самої маківки.

— Ахах… — сміється чорнявий та ловить його язик на мить. — Тобто розумієш.

— Багато розмов, — перебиває його Ярко та закриває рота жадібним цілунком. Агресивні поштовхи язиком, якими хлопець атакує незнайомця, змушують його думки вибухати від спогадів та кардинальних рішень.

Ні, він не зовсім розуміє, що відбувається. Зранку у планах було інше.

Тут мав бути інший. Дехто конкретний. Дещо кремезніший, більш знайомий і зрозумілий, з іншими нотками в голосі. З іншими вподобаннями…

З…

Однак на тому все.

Незнайомець вправно розвертає Ярчика до стіни й тисне на плечі, потім веде долонею по вигнутій спині та змушує прогинатися. Міцно стискає сідниці, немов вголос проголошує, що саме збирається робити.

— Знаєш, я не фанат сексу без побачення, — зізнається він. Притискається грудьми до спини та погладжує живота. В тому рухові зовсім легко, наче не навмисно, але до біса дражливо, зачіпає здибленого члена. — Але для такої справи, радий постаратися.

Навіть якби Яр хотів щось сказати — вийшло б булькотіння. Бо ж пальці зухвальця вже у власному роті, приминають язик і чіпляються за зуби, вимагають уваги.

І тут залишається лише довіритися. Дозволити собі відчути усе.

Ярчик закриває очі та смокче їх. Слинить.

Обплітає язиком, неначе оригінальну цукерку.

Десерт.

Значно пізніше, розморений та розпластаний Ярко у напівдрімоті спостерігав, як випадковий коханець неквапливо натягував на себе сорочку. Розглядає на його обличчі розмазаний сценічний білястий грим. Поволі усвідомлює, що випадкового партнера при наступній зустрічі, вірогідніше за все, не впізнає. Обличчя буде чисте, голос не втомлений, інтонації — спокійні, а не збуджені. Навіть одяг буде радше приховувати, аніж підкреслювати вивчені за ніч деталі. Прикриє сліди дотиків.

— Я не впізнаю тебе, так?

— Хто зна, — усміхається незнайомець та торкається Ярової щоки долонею. — Однак… ти знаєш де мене знайти. Тож не губися, відчайдушний хлопче,— мовив він на прощання, перш ніж піти.

Двері винайнятого номера закрилися, і Яр дозволив собі заплющити очі. Тіло приємно тремтіло, й під такий акомпанемент було дуже добре провалюватися в сон.