Якось пощастить

Барів довкола відпочинкового комплексу було безліч. А от торговців квітами — не дуже. Той один, як висловилася одна барменка, іноді ходив тут. Виступав, як мім та дарував жінкам квіти. Іноді квіти перепадали чоловікам і тоді авдиторія вибухала бурхливими реакціями.

Ярчик чесно обійшов кілька барів, та того незнайомця не знайшов. Зрештою, прикипів до однієї з барних стійок, й поволі попивав якийсь не надто дорогий коктейль. Несподівано його увагу привернула жінка, яка вдивлялася кудись за горизонт і крутила пляшку пива в руках.

Одразу пригадалася вранішня картина дівчинки Гелі. Немов наживо побачив, як на полотні проступають дівочі обличчя. Вони туляться один до одного м'якими, поплямованими легкою зніченістю щоками. Плечі й тканини їх суконь зливаються у щось суцільне, немов там цілий вибух з рюшок, складок, мережив і світлотіней.

З того відтвореного фарбами батистового хаосу виринають руки. Міцні обійми. І якщо дивитися довго-довго, то видно що на обличчях хитрі примружені очі та нестримані усмішки на устах. Здається, мить, і сміх сам з тієї картини задзвенить. Проллється над застиглими квітами, небом, морем, сонячними зайчиками… мріями. І все це посеред узбережжя, неба й квітів.

— Ми знайомі? — раптом підійшла та жінка.

— Ні, — усміхнувся Ярчик та ненав’язливо підвів руку з келихом. — Якраз можемо випити за знайомство.

І дійсно познайомились. У вечірній прохолоді, під світлом маленьких ліхтариків довкруги, було цікаво розмовляти про картини, подорожі та людей. Яр чесно зізнався, що бачив Маргариту на картині. У відповідь почув, що вже не раз був помічений новою знайомою у компанії дітей в дитячому басейні.

Насправді певний час це навіть була весела розмова.

— То ж… Чому ти тут? — Ярка трішки вело, поки Маргарита тягнула пиво зі своєї пляшки.

— А я знаю? Мабуть, скласти компанію там де не цікаво, — потисла вона плечима. — Знайти цікавого хлопця на час відпустки. Зависнути. Пофоткатися. Та й усе.

Вона змірила поглядом Яра.

— Це точно не про тебе зараз. Ти партнер по пиву, але не більше.

Хлопчина мало не хрюкнув від такої відвертості.

— Нащо тобі хлопець, для фото?

— Ммм?

— Ти очей зі своєї Гелі не спускаєш. Як і вона з тебе. Якщо вам і треба третій, то лише для відводу очей.

Маргарита мовчала.

— Не кам'яній так. Нічого поганого в ваших почуттях немає. Та й кому яке діло з ким ти на фотографії? — він знов відпив пива. — Якщо це ширма для надто правильних друзів, то чи є зміст у таких друзях? Я от своїх схоже сам прогнав… Знаєш… коли беріг, беріг. Зізнався й повністю залишився сам.

— Я не хочу сама, — скисла Маргаритка. — Піду я…

— Я ж не образив?

— Радше вчив, — зітхнула вона. — Але маєш рацію. То ж на сьогодні бувай.

Хлопець не обернувся. Просто чув, як за спиною затихли кроки. Вона точно образилась. Не часто ж п'єш з незнайомцем, який натякає на щиру жіночу любов… а потім розказує про свій камінг-аут.

Насправді дурень. Це не те, що можна говорити.

Засоромившись власних здогадок і порад, коли не просили, Ярчик хильнув зайвого.

Настрій остаточно впав.

Він вже вертався назад, коли на дискотеці просто неба побачив знайому фігуру: з венеціанською маскою на обличчі, в оберемку пір'я довкола. Той чоловік знову продавав троянди. Театрально викроковував поміж людей, підхоплював тендітні шпичасті квіти з пишного оберемка та вручав черговому поціновувачу романтики за кеш.

Яр довго спостерігав за ним, аж поки не сяйнула думка самому гарненько до нього підкотити.

Дочекавшись, поки чоловік присяде відпочити, хлопець непомітно підійшов та вихопив одну з квіток, що були у його кошику.

— Можна? — спитав він, — хочу придбати одну.

Він вловив блиск очей з-під маски.

— Лише одну? — чоловік схилив голову у бік, від чого м'які пір'їни над його обличчям сколихнулися. Фарби, що покривали нижню половину лиця, як і минулого разу, зображали щось схоже на іклисту усмішку оголеного черепа.

— А треба більше? — поцікавився Яр.

Незнайомець хитро посміхнувся та трішки подався вперед:

— Уявіть собі, як під час прелюдії, та й потім, ви весь час тримаєте квітку у зубах. А якщо впустите її, то отримаєте покарання.

Ярчик уявив, навіть відчув, як палають щоки, а потім уважно поглянув у пильні очі.

— Яке?

— Хтозна… рівень своєї розбещеності ви обираєте самі.

І Яр обрав.

В тому рівні розбещеності є допустимі неквапливі обійми серед саду. Просто неба, поряд з морем. Пісок пахне морською водою і мілкі мушлі липнуть до шкіри разом із дрібними вогкими піщинками. У його коханця гарячі уста. Вони блукають обличчям й тілом. І ті його дотики надто схожі на далекі відгуки залежного і жалобного кохання. Почуття, якому насправді тут не місце і не час, бо ж Ярчик навіть імені цього чоловіка не знає…

Цього разу вони труться один до одного. Синхронно рухаються та багато цілуються. В тих рухах багато неозвученого бажання та агресії. Негласної боротьби. Катарсису у праві бути вільними.

— Коли ти їдеш? — питається коханець. Розморений Ярчик зітхає.

— Яка різниця коли? Поїду і від того шкода.

— Сподобалося тут?

— Сподобалося з тобою, — чесно відповідає Яр.

У відповідь тихий смішок.

— Дурник закохався в блазня… — ті слова наче ударили.

Яр різко відсторонився. А нахабник і не тримав.

Зрештою вивітрював хлопець свою образу і нерв, прогулюючись вздовж берега, допоки довкола не засвітало. Все думав, навіщо знов про почуття сказав?