Якось пощастить

Завалившись до своєї нової кімнати перед самим сніданком, Яр неочікувано для себе побачив Марка, що відпочивав на своєму ліжку поверх заправленої постелі. Тіло ж чоловіка обтягували лише плавки. Хлопець напевно мить завис поглядом на його стопах, чітких ребрах, що мірно здіймалися від кожного глибокого подиху. Відвернувся.

То от значить як менеджер-управитель вирішив запит Ярка. Поділився кімнатою. Ще й жартував як, називав сусіда чутливим. Книжку про чоловічу любов в тумбу підкинув.

Покидьок.

Ярчик прикрив уста долонею і відвернувся. Підхопив рушник, мило та пішов у загальний душ. Там вже побачив себе у всій красі. В фарбах, залишених продавцем троянд.

Паскудство.

Та фарба так кепсько стирається. Яр подовгу крутиться довкола дзеркала у загальній душовій кімнаті й намагається дотягтися хоч кудись. І якщо на грудях, животі, між стегнами це ще просто, то на сідницях і спині це не реально.

— О, бачу мав веселу ніч, — раптом почулося Маркове за спини. Ярко на мить застиг, а потім якось здувся весь. Навіть не глянув на нього.

— Змити не можу, руки не дістають, а мило тільки розмазує.

— Можу допомогти, якщо не проти, — раптом запропонував Марк.

Яр лиш знічено кивнув.

Це якось дивно. Сонячне світло пробивається крізь заматоване вікно. Чути гомін знадвору, і раз по раз в приміщення проривається легкий бриз.

Долоні Марка, поки він акуратно чистить Яркову спину, нагадують руки того незнайомця. Такі ж широкі та гарячі, впевнені.

— Тобі подобаються владні люди поряд? — раптом питається він.

— Перепрошую?

— Просто в тебе тут кілька укусів. Наче та тигриця мала намір вхопити за шкірку та взяти ззаду.

Від цього зауваження Ярчикові вуха вмить спалахнули червоним.

— Все, геть, я сам розберуся!

У відповідь долинув лише тихий смішок.

— Так може тобі не аніматором, а акробатом працювати, якщо вмієш так вигинатися?

— Перестань зі мною так. Я погодився на роботу, а не на хамство з підкатами! — втомлено процідив Яр. Відчуваючи, як його руки все далі блукають спиною. Труть.

Марко певний час мовчав:

— Шкода, що про мене склалось таке враження. Що ж відпочивай. Твоя зміна розпочинається за пів години. Оскільки на тобі засоси, вдягни щось закрите, все ж дитячий басейн…

***

— Що я тут роблю? — питав себе Ярко годиною пізніше. Він наче мав валятися на якомусь з лежаків, або ж стояти на самому березі, та дивитися як хвилі раз по раз огортають його стопи, втопати ногами в пісочку. Можливо цмулити якийсь алкогольний, або не дуже коктейль.

Натомість він котрий день стояв у костюмі плюшевого ведмедя посеред дитячого майданчика, та роздавав дітям повітряні кульки. Позував до фотографії, намагався зображати кумедні пози, розважати малечу, підкидати назад у басейн надувні м'ячі. Люди гомоніли довкола, малята безперервно вищали та плюхкались у дитячому басейні, де самому Яркові вода ледве доходила до коліна.

Сьогодні було особливо спекотно, в костюмі ведмедя, з великою плюшевою головою, з недосипу було важко дихати. Єдині думки блукали десь біля прохолоди та басейну. Кілограма морозива вже для себе — рідного.

В ідеалі усамітнитися десь під кондиціонером з тою самою книжкою в руках. Прочитати ще раз.

Не сказати, що вона була ідеальною. Радше драматичною, ніж веселою. З прожилками суму поміж періодично жартівливих сцен. Іноді, коли сюжет зовсім звертав у еротику і Ярові ставало бентежно, згадувався минулотижневий коментар менеджера Марка про “цікавий вибір”, потім вранішня помивка в загальному душі й тоді, до купи, ставало ще більш соромно. В ті особливі миті вуха починали горіти і Яр переставав відчувати тіло зовсім… Хотілося втекти та сховатися. Особливо зараз, коли чергові дітлахи, почали стрибати довкола як малі жабенята, озброєні надувними нарукавниками, колами та пінопластовими дошками.

— Пух, Пух , лови м'яч! Пух, Пух, мені-мені, кидай мені!

Ярко. усвідомлюючи, що єдиний Вінні-Пух тут він, чемно піддавався малим непосидам та навмисне поводив себе придуркувато та максимально незграбно.

У цій випадковій роботі для нього не було нічого нового. Здається Яр по життю був для всіх емоційним донором. Неважливо навіть для кого, для знайомої чи незнайомої людини. Часто те “донорство” мало позитивну віддачу. А бувало, як зараз, у стан ейфорії себе хрін заженеш. Вкотре незграбно кинувши дітлахам м'яч, хлопець поглянув на яскраве сонце, та подумав що кудись те сонце пливе. Власний голос став раптом відсторонений, а простір довкола — далекий та тьмяний. Шуми навпаки, немов помножилися і перестали бути зрозумілими…

Яр на мить прикрив очі та вдихнув повітря якомога більше. Відчув, як світ невагомою дзигою кружляє довкруги.

Здається, одразу ж те повітря видихнув.

Однак все було значно складніше. Надто мокро, надто багато натовпу, надто багато очей, які заглядають в обличчя.

— Отямився? — питаються. А Ярчику мариться, що говорить незнайомець, з яким він перетнувся минулої ночі. — Ні, не вставай, лежи.

Широка долоня знайомо тисне до грудей і від цього дотику стає дихати значно важче.

Повітря мало, та бути ще більше у центрі уваги зовсім не хочеться.

— Все гаразд, — нарешті вичавлює з себе Ярко, — схоже я перечепився і невдало впав, вибачте. Все гаразд, не турбуйтеся.

Та щоб він зараз тут не говорив, під руки його все ж підхопили, та стояти на своїх двох без підтримки не дозволили.

— До мотелю, і без суперечки, — різкими фразами рубали майже на вухо.