завіса

як би не було мені паскудно,

і як би кішки не шкрЕбли на душІ,

я знаю точно, нехай звучить буденно -

як і колись, зростуть на цьому місці спориші.

мої нудні рядки немов кліше.

авжеж, це маячня - не тільки й не лише.

коли життя шепоче знов "туше",

а друг єхидно бурмотить "невже?".

я точно знаю, що зОрей мерехтіння

здатне приховати рук моїх тремтіння.

коли багряне небо шепоче поміж нас -

момент цей незабутній: і в профіль, і в анфас.

як тихо світ ховає мої тіні,

немов прощає всі земні провини.

я знов іду крізь вітер навмання -

і серце б'ється, наче вперше

щиро сподіваюсь , що не дарма