Незалежна вона

Соловей на гілці обгорілій

Серпневим ранком здійняв крило.

І сонце сходило над нивою синьою,

Дим розчинявся у небі яснім.

Де вчора колосся співало хвилясто,

Тепер — лише тиша, важка й гірка.

Та в кожному зерні, що впало у землю,

Живе Україна — свята й жива.

Мати крізь сльози шепоче з тривогою:

«Діти мої, вам знов іти в бій.

За правду і світло, за волю жагучу

Пройдіть ви крізь темряву й біль».

Я знаю, як тяжко тримати зброю,

Коли серце прагне спокою й тепла.

Та воля дорожча за втому і втрати —

Вона крізь кров проростає ясна.

Ні злом, ні неволею вас не скорити —

У жилах відвага палає жива.

Ви — діти землі, що навчила любити

І вільно стояти, хоч доля жорстка.

Скільки вже разів ви здіймали руки,

Втомлені, скривавлені, прагнучи миру…

Та знову приходить похмура навала,

Безбожна, гнила, мов отрута жива.

Та в очах у вас — море безкрає,

У серцях — світло святої землі.

Ви знову здіймете гордо знамена,

Щоб світ нагадався: ми сильні й живі.

І пташка знову у небі озветься,

І зерно проросте крізь попіл і дим.

Розіллється пісня, як колос у полі,

Золото в долонях тихо шумить.

Не зломить цю землю ні меч, ані слово —

Бо народ її в світлі стоятиме вічно.