Вогонь Аденіума

- Їх принц надає перевагу хлопцям, - чітко сповістив генерал у візерунчастих латах із гострими плечами, що дивилися догори.

Виглядав чоловік самим втіленням вогню – все його тіло світилося, випромінювало жар, який нагрівав обладунок, породжуючи темну плівку на поверхні металу. А все тіло було вкрито короткими язиками полум’я, які тихо тріпотіли, підіймаючи у повітря іскри з жаром.

Стояв генерал серед темної печери над кам’яним столом, в якому вирізали мапу всієї країни зі східним кордоном, який пролягав по річці. Навпроти по струнці стояли підлеглі у скромніших обладунках, слухали його та чекали наказів. Одні з них так само світилися і горіли, інші – втілювали лаву, що вже застигла і виглядала як пористе каміння, холодний сірий попіл, чия поверхня хвилювалася від будь-якого руху поряд, або вугілля, що ані горіло, ані тліло, випромінюючи хоч якесь тепло.

Незважаючи на таку вогняну компанію, в приміщенні царював напівморок та прохолода, від яких усім присутнім було не по собі.

- Отже, - продовжив генерал, не відриваючи погляду від мапи, - твоя задача втертися до нього в довіру. Здобути всю можливу інформацію про їх захист, сили, армію. Знищити можливості для супротиву і вбити принца, - підняв погляд до молодого хлопця-вугілля, який уважно слухав все це, склавши руки за спиною. – Без монарха придушити їх супротив буде легше.

- Так, генерале, - кивнув той.

- Наших припасів залишилося на три тижні, - огледів він слабкий огонь всіх присутніх. – Виконання твого завдання дасть нам можливості зробити все без зайвих жертв та супротиву. Якщо не впораєшся у наданий строк, - насупився, - зайвих жертв не уникнути.

- Можете розраховувати на мене, - рішуче кивнув Вугіль.

- Через кордон тебе провезуть серед ночі.