Вогонь Аденіума

Надвечір, ще до того, як сонце сховалося за обрієм, придворні влаштували розваги для принца. Затишно облаштували невелику залу, заповнивши її килимами, подушками та занавісками, позвали музикантів із танцівницями, наказали приготувати питво.

Аденіум пройшов до свого трону на узвишші, майже не звертаючи уваги на присутніх. Впав на подушку на сидінні, розкинув руки на підлокітники і глянув на запрошених придворних, які опускалися на підлогу із подушками слідом за ним. Покосився на Вугля, що розгублено стояв поряд, не знаючи куди приткнутися. Тож дав йому знак сідати поряд із троном. Той кивнув, знайшов поглядом подушки, розкидані поряд, зібрав їх до купи і сів.

Почалися веселощі. Руки музикантів щипали струни, били по барабанах, грали на сопілках. Залою розносилися спокійні розслабляючі мелодії, під які неспішно танцювали дівчата в напівпрозорих шовкових нарядах. Гарні, високі, стрункі, відібрані, як самому королю у гарем. Їх зелені листочки тріпотіли від кожного оберту навколо себе, гілочки на плечах з головою рухалися, а бутони в деяких от-от збиралися розкритись, бажаючи зробити це спеціально для принца.

Аденіум задумливо спостерігав за ними, але майже не показував емоцій. Здавалося, що йому відверто нецікаво чи навіть нудно. В той час як інші присутні пили мінеральну воду з дерев’яних кубків, перешіптувалися чи насолоджувалися виглядом танцівниць.

- Ваша величносте, - тихо підійшов до принца один з високих придворних, всіяний колючками, і поважно вклонився.

- М? - відреагував той, поглянувши на нього.

- Через вашу заяву сьогодні, ми з членами ради хотіли б особисто дізнатися у вас про день вашого відбуття, - знову схилився.

- Відбуття? – перепитав Аденіум. – Карнегіє, я король Старого світу. У Новому - мені немає місця.

[Карнегія – великий деревоподібний кактус.]

- Але ж ваша високосте, - занепокоївся той.

- Я там загнию. Мені вашої води забагато. Що казати про місця, де володіє Нефролепіс?

[Нефролепіс – велика папороть.]

- Впевнений, що там є і засушливі регіони. Такі, як полюбляє ваша високість.

- Карнегіє, - підпер він голову кулаком, - чи ти задумувався, чому Нефролепіс названа королевою Нового світу, а я – тільки принцом, хоча моя влада над Старим світом не менша?

- Так, ваша високосте, я знаю про це, - кивнув. - Але ми переймаємося за вас. За це довге літо ви зав’язали тільки чотири листянки з вашим насінням.

[Листянка – назва сім’яної коробочки аденіума.]

- І з них нічого не проросло, - скептично підсумував Аденіум. – Від кого мені запилюватися, Карнегіє? Від самого себе? Чи від моїх живців, які вже поїхали? – кивнув у сторону. – Сенс запилювати мене і давати насінню розлітатися вітром, якщо воно нежиттєздатне? Скільки часу я витратив на очікування бджіл із підходящим пилком? Мені навіть метелики і мухи нічого не принесли.

- Про це я і говорю, ваша високосте, - швидко кивнув. – У Новому світі точно є аденіуми вашого виду, аби зробити ваше розмноження можливим.

- І це не мої живці? – без захвату дивився він в очі. – Карнегіє, згадай скільки мені років і скільки я живу під цим сонцем. Ти дійсно вважаєш, що в світі ще залишилися аденіуми мого виду, які не є для мене живцями? Я навіть не впевнений, що сам з насінини виріс. Можливо я так само живець. І в світі в принципі ходять однакові «Аденіуми», які виглядають, як я зараз, говорять, як я, і певно мають такі самі бажання, як я. Ми всі однакові. І розмножуватися мені немає з ким, - перевів погляд на танцівниць. – Я пробував навіть пилок Плюмерії – не працює нічого.

[Плюмерія – споріднена рослина до аденіума.]

Чоловік опустив очі.

- Тож пропонувати мені переїхати до Нового світу немає сенсу, - продовжив принц. – Там і так вже багато «мене».

- То ви залишитеся тут, ваша високосте? – сумно подивився на нього.

- Так. Де мені і приписано бути. Я – принц Старого світу, - повернувся до радника. – Моя роль – керувати цими землями. А як їх не стане – то чим мені керувати? – знизав плечима. – Немає земель, отже немає і принца.

- Ми будемо сумувати за вами, ваша високосте, - схилився він в глибокому поклоні.

- М, сумніваюся. Моє обличчя ви ще побачите не раз. Але це вже буде відносно інший Аденіум. Хоча такий самий, як і я, - зітхнув, подивившись на дівчат.

Карнегія ще раз відкланявся, відступив назад та пішов до свого місця на подушках. Вугіль прослідкував за ним.

- Про що ви щойно говорили? – повернувся він до принца.

- Наша система розмноження, - опустив той погляд на шпигуна.

- А Старий і Новий світ – це про що?

- Хм, - злегка посміхнувся парубок. – А ти мені брехати перестань – тоді і розкажу, - нахилив голову набік.

Вугіль напружено перевів погляд на дівчат, ніби тікаючи від цієї теми.

- Гей, - швидко торкнувся Аденіум його потилиці та підсунувся ближче, поклавши обидві руки на підлокітник, - а як розмножуються у вас? Адже в вас немає квітів. Та і живців зробити не вийде.

- Не знаю. Я не розмножувався ще, - тихо зізнався.

- Не розмножувався? – з захватом нахилився принц до нього. – Хах, скільки ж тобі років?

- Яка різниця? Достатньо, - надувся, ховаючи обличчя.

- Але не для того, аби розмножуватися! – розсміявся.

- Не жартував би ти так, - вороже зашепотів Вугіль. – Ніколи не знаєш коли настане ранок, що стане останнім, - подивився йому в очі.

Аденіум навіть замовк від такої погрози.

- Ти дивися, яке жало він мені показує, - нахилився принц до шпигуна. – А води ти не боїшся? – уїдливо видав.

Вугіль заховав погляд.

- Ото і мовчи тоді, - вирівнявся Аденіум та перевів погляд на танцівниць, підперши щоку рукою у протилежній стороні від «Базальта».

Вугіль покосився на нього:

«І яким чином я маю звабити його?!» - ледь помітно зморщився, підіймаючи плечі.

Відвернувся до танцівниць, так само підперши голову.

Йшла одна хвилина, друга, третя… Дівчата продовжували кружляти під спокійну музику, підіймаючи в повітря напівпрозорий шовк. Злість та невдоволення поступово йшли, а у Вугля виникала нова ідея. Він намагався запам’ятати танець.

Залу поволі заповнювало яскраве помаранчеве світло сонця, яке повільно заходило за обрій. В його золотих променях зала стала ще ширшою, світлішою та затишнішою. Сяяли килими із подушками, просвічувався тонкий шовк танцівниць, переливалася шкіра деяких присутніх, стаючи то фіолетово-рожевою, то світло-блакитною.

Придворні продовжували перешіптуватися, музиканти – грати, дівчата – танцювати. А принц знову нудьгував.

Вугіль піднявся.

- Куди це ти? – глянув на нього Аденіум. – Я нікуди не збираюся.

- Чи можу я спробувати розважити вашу високість? – подивився він на принца.

- Розважити? – навіть якось зацікавився хлопець. – Як? Давай, - кивнув. – Тільки без неочікуваних фокусів, - з обережністю вказав на нього. – Я тебе жалію, а моя охорона – не факт.

- Я хочу вам станцювати, - зняв він взуття і пішов до танцівниць, дорогою знімаючи сорочку.

Дівчата розступилися, не розуміючи, що відбувається, і перезирнулися між собою. Поглянули на музикантів, які також бачили все це, але не припиняли грати. Серед придворних пройшовся шепіт. А принц в схвильованому очікуванні сів рівно та поклав долоні на коліна, приділяючи всю свою увагу тільки «Базальту».

Вугіль озирнувся. Незвично так було, нервово. На нього дивилися буквально усі.

«Ну, - струснув він руками, повертаючись до Аденіума, - у них тут монархія, тож те, що подобається монарху – подобається всім, - видихнув, збираючи всю свою мужність в кулак. – Головне тепер сподобатися саме йому,» - розслаблено сперся на одну ногу, підняв руки над головою, схрестивши їх зап’ястями, і почав нешвидко крутити стегнами, поглядуючи на принца.

У присутніх брови підскочили від здивування. Якийсь незрозумілий хлопець, який взявся нізвідки. Відверто підозрілий, через якого принц об’явив «початок кінця». Він неприкрито зваблював їх монарха. Неспішно крутився, колихав стегнами, ковзав долонями по своєму торсу, шиї і ногам. Вабив поглядом й знаходився у постійному русі, від чого його матовим тілом бігали нечіткі відблиски золотих променів, що нагадували вогонь.

- Хм, - якось незрозуміло посміхнувся Аденіум і відкинувся на спинку.

Рука його підперла підборіддя, а пальці заінтриговано прикривали губи. Однак погляд… Його прикрити було нічим. Він повзав по тілу Вугля з голови до ніг, не відриваючись ані на секунду. Спостерігав, розглядав, милувався. А той продовжував танцювати, утримуючи всю увагу тільки на собі.

Один рух, другий, третій… Вугіль спокусливо провів долонею по шиї, спускаючись до своїх грудей. Трохи відтягнув пояс штанів нижче, оголяючи стегно. Гаряче зітхнув. Послав Аденіуму заманливий погляд.

Той зачаровано покачав головою, не в силах відірватися. А Вугіль продовжував, починаючи відчувати всередині себе щось дивно-знайоме. Ніби він вже так колись танцював.

Відкинув усі ці думки, бажаючи зосередитися зараз на головному. Неспішно обернувся навколо себе, даючи принцу насолодитися його спиною, що не припиняла вигинатися. І впевнено подивився йому в очі, ледь не лякаючи своєю впевненістю та напором. Аденіум здригнувся, стиснувши пальцями підлокітник, і посміхнувся ширше.

Його погляд не відволікався від тіла Вугля. Власне тіло розповзалося по трону. А бутон на голові ставав більшим, круглішим, вже даючи бачити яскраво-рожеві пелюстки, які от-от мали розкритися.

Принц помітив, як «Базальт» дивиться на його квітку, схвильовано вирівнявся, намагаючись взяти себе під контроль, підскочив та схопив Вугля за зап’ястя:

- Хах! Ану йди сюди! – смикнув до себе та кинув на місце біля трону, всипане подушками. – Розвеселив мене! – впав на трон, схилившись до хлопця через підлокітник. – Але зараз… - пройшовся зачарованим поглядом по ньому. - Продовжувати свій танець не варто…

- Вам сподобалося, мій принце? – підлегло дивився Вугіль на нього.

- Хм… - розслаблено і задоволено посміхнувся Аденіум. – Я заінтригований…

- Хм, - заховав він посмішку, ніби засоромився. – Я старався, ваша високосте, - прикрив губи долонею.

- Я це помітив… - продовжував розглядати парубка. – Ти дуже старанний…

- Хіх… - визирнув на нього з-під чола, блиснув оченятами і знову заховав погляд. – В вас навіть квітка стала більшою… - закрив обличчя долонями, ніби воно червоніло.

- Ох, вона майже розкрилася, спостерігаючи за тобою… - нахилився, продовжуючи заманливо шепотіти. – Майже відкрила для тебе мої тичинки, наповненні пилком… Ох… - закусив губу, покачавши головою. – Як би я хотів зараз обтрусити твою квітку пилком… І відчути твій пилок на моїй приймочці…

- Ого… - вражено стиснувся Вугіль, не очікуючи, що його танець дасть настільки плідний ефект.

- Ох, якби в тебе були квіти – я б зарився в їх тичинках своїм носом, своєю приймочкою…

- Я б запилив вас, принце.

- О… Був би ти мого виду – я поніс би від тебе насіння з усіх моїх квітів…

- І… - нервово пригладив він скроню. – Я б теж запилився від вас…

Аденіум посміхнувся.

- Шкода тільки, - відсторонився принц, - що в тебе квітів немає. Я б… - наблизився і продовжив шепотіти. – Обмінявся з тобою пилком, навіть якби ти був іншого виду, - вирівнявся, спостерігаючи за цим «Базальтом».

- Ви практикуєте таке? – підняв Вугіль погляд на нього. – Хіба ви не шукаєте для цього когось вашого виду? – отримав свою сорочку від когось зі слуг.

- Хм, - спокійно посміхнувся. – Інший аденіум мені потрібен для розмноження, а для задоволення я можу хоч з кульбабою пилком обмінюватися, - розплився в усмішці.

- Ех… - відвернувся він та підняв задумливий погляд до стелі. – Був би я зараз тією щасливою кульбабою…

Принц зачаровано розсміявся. Вугіль покосився на нього та посміхнувся у відповідь.