Осіннє

Вже заглядає осінь золота

У сад похнюплених троянд.

Знов на порозі ця пора

Оголених душевних ран.

Сльоза дощу спадає між гілля,

Неначе згадка – болем в ніч.

І пам`ять, мов та бистра течія,

Ховає в спомин кожен клич.

Недавно літо між травою,

І мрії проростали у життя.

А нині – тиша із росою,

Затихло все, мовчу і я.

Ось вітер стеле покривало

На стежку, що вела до нас...

Листок з берези закружляло

І кинуло у плинний час.

Я бачу – осінь навкруги:

У погляді, в мовчанні, у словах.

Твої сліди, мов тіні на стіні,

Зринають спогадом у тихих вечорах...