Я знов промовлю...

Я знов промовлю, що люблю,

Я знов згадаю, що потрібна.

Нехай навіки загублю

Свою я волю, моя рідна.

Нехай в ціпки одягнуть душу,

В кайдани серце закують,—

З тобою бути, люба, мушу.

Без тебе зорі не зійдуть.

Як кропива пече, коли не поруч,

Коли хворієш чи не йдеш.

І не звертай управо чи ліворуч,

Бо з того шляху ти зійдеш,

Де ми удвох, кохана, мила.

Немов літають ті птахи:

Це доля пристрастю згубила,

Тож хай пробачить нам гріхи...