Ткемалі
То скажена слива! Кожен рік дерево навесні біле-біле, наче вкрите білосніжним простирадлом. Ні, не фатою, а саме простирадлом -- нема ніякогісінького просвіту у білому цвіті. Ароматнюче, що надихатися не можеш.
Влітку дерево, величезне вже, до речі, нагадує купу фруктів, що я у дитинстві спостерігала через паркан на бетонній площадці сусіднього винзаводу: хто мав надлишки фруктів, тачками з усього містечка звозили їх, зважували й висипали на величезні купи. Гілки моєї сливи у липні лежать на землі і тепер покривало на ній жовте-жовте, у невеличкі зелені латочки.
Консервний заводик працює у всіх, хто мав нещастя зустріти мене у цю пору. Бо дерево старалося і треба бути вдячним.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!