Життя — гільйотина

Гудуть залізяки, крекочуть ворони,

сотні людей біжать до перону,

голуби сплять на кам'яних потворах,

і люди нервують в ранкових заторах,

дитину ведуть у дитячий садок,

з телеграму віщає мені лжепророк,

по рейках їде —

ні, летить жовтий трамвай,

хіпстер в окулярах допиває свій чай,

торгують красою у вазонках при дорозі,

пес чекає господаря на холодній підлозі.

Мільйони подій в полі зору моїм —

раптовий голос

вибиває

мене

з колії:

"Загальнонаціональна хвилина мовчання

для вшанування пам'яті загиблих

унаслідок збройної агресії РФ."

Місто мовчить.

Всі справи залишать.

Вся країна — німа.

Найгучніша тиша.

Найдурніші слова.

Найдовша зима.

Пекельна хвилина.

На сонці — туман.

Життя — гільйотина.

Смерть — не кіно. Тут немає пауз.

Жодні мовчання не виправлять хаос.

Хоч ці й красиві слова — звичайний пафос,

хапатись за них — все, що нам зосталось.

** 16.09.2025