Лялькар

Колотнеча замість серця, сипле дихання – хлопець перелякався від появи старої. Дочекавшись, доки вона відійде кудись у глибини будинку, Максим видихнув та спробував заспокоїтись. Треба зрозуміти, що тут коїться? Чому його так тягне до цього будинку. Він тишком обійшов будівлю та зазирнув у інше вікно.

«Боже, ляльки! Знову ляльки. Це якась лялькарня!» – подумки майже викрикнув хлопець.

Це було вікно до спальні. Ось тут все було у ляльках. Але вони були настільки реалістичні, що у Максима пішли сироти шкірою. На шафі сиділа дівчинка із світлим волоссям та дивилась прямо на нього. Цятка на щоці здалась хлопцю наче шрам. Звичний шрам як після операцій, коли зашивають розірвану шкіру трупа.

На книжковій шафі, замість рядів книжок, також були ляльки. Бабця, скоріш за все, вийняла одну із полиць, щоб ці моторошні іграшки

чи іграшки взагалі?

спокійно туди влізли. Там тримались за руки два хлопака років по п’ять. Тілесний, хоч і блідий трохи, колір шкіри, темне волосся та застиглі вирази жаху на обличчях.

Максим зрозумів, що йому нагадують ці моторошні ляльки. Дівчата! Дівчата-близнючки із екранізації Кінга. Той, старої, яку знімав Кубрик. Вони також тримались за руки та мали такий саме вираз обличчя. Привиди. Ось, що це! Весь будинок старої був наповнений не гарними ляльками, зробленими майстром, а привидами, які виглядали, як моторошні ляльки!

Оглядаючи кімнату, він видивлявся на нові й нові ляльки. Їх було дуже багато, більше двох десятків точно. Вони стояли, сиділи, висіли по всій спальні, наче у якомусь ляльковому будинку для дівчинки. Але будинок був не дитячий. Коли Максим намагався подивитись, що там біля стіни у вікна, то зойкнув та відсахнувся від вікна, впавши у траву.

Прямо на нього дивився хлопчик. Він нібито виглядав на двір, притулившись до стіни. Було видно частину обличчя, трохи тіло та плечі. Начебто лялька трималась за стіну

прибита цвяхами за руки.

руками, яких ззовні не було видно. Але волосся стало дибки у Максима не від цього. А від золотого ланцюжка на шиї. Хто у здоровому глузді буде чіпляти на ляльку прикраси? Навіщо?

«Ти думаєш, тут живе бодай одна людина, яка має здоровий глузд?» – внутрішній голос хлопця наче пирхнув в голові, розреготавшись. – «А ти кумедний, Максе!».

Дійсно. Про який здоровий глузд може йти мова у такому будинку? Треба буде розібратись. І не тільки із цим та історією цього місця, ні. Не це головне. Головне зрозуміти, чому він тут.