Пісня Ліри, Лілії та Айрісів

І життя не шкода - Пісня Ліри, Лілії та Айрісів

Розділ І Ерік - принц Ірландії

Весна 1087 року 

Ет Кліат, Ерін (сучасні. Дублін, Ірландія)

Королівську залу охороняють двоє - скандинавський та ірландський воїн. Ще нещодавно вони воювали один проти одного, тепер король Ірландії - Мурхедхад О'брайен, онук великого Бріана Бору став ярлом Дубліна і переніс туди столицю з Тари, за допомогою папи Римського повернув титул Верховного короля. Старий ярл Ерік (свого часу він підняв повстання проти ярла Гофріда, після того як ірландці розгромили вікінгів на чолі з Верховним королем данців Тойрдельбахом, а потім допоміг перемогти сина короля) здав місто ірландцям перед своєю смертю натомість за те що, Верховний король ірландців пообіцяв, що між ірландцями та вікінгами буде мир. В Ерін запанував мир. Король Мурхедхад одружився на дочці Еріка Інгрід і вони покохали один одного, хоча король був уже далеко не молодий.

Місто знаходиться в очікуванні, в очікуванні того, що у короля народиться дитина. Чекає на це і король.

Король Мурхедхад Обрайан стоїть перед дверима в покої королеви, ходить туди - сюди, коли долинають крики його коханої, він щоразу поривається вбігти в кімнату, але його зупиняє слуга біля дверей.

- Ваша величність, туди не можна!

... Раптом жіночі крики стихають і з кімнати лунає крик немовляти.

Монарх відштовхує слугу і вбігає до покоїв. На ліжку лежить сильно втомлена королева, вона посміхається і тихо каже: Ваша Величність, це хлопчик!

Король Мурхедхад узяв сина на руки, і підняв над головою і сказав щасливий:

- Вітаю тебе у цьому світі, мій сину!

Хлопчик: Уааа ... . Уааа!

-  Кохана, дякую, - сказав король Ірландії і поцілував дружину ніжно в губи, не випускаючи з рук маленького принца, - "Я назву його на честь твого батька! Назову Еріком"

І лише самотній мандрівник, що стояв біля берега моря, помітив, що на чистому нічному небі промайнула стріла падаючої зірки під звуки дзвонів церков, котрі сповіщали про народження спадкоємця.

Весна 1102 рік

Лондіній, Британія

Минуло 15 років.

Вільгельм II: Треба знайти спосіб послабити Ерін, вона нам як кістка у горлі. Та й із французами та шотландцями ведуть переговори. З останніми я якось розберуся... Але разом такий альянс небезпечний для Британії.

Голос: Треба якось їх посварити.

Вільгельм:  - І як же, коханий, я це зроблю? Дублін, добре захищене місто. А Ерін згуртована, як ніколи раніше. Король Мурхедхад приєднує один клан за іншим. 

- Принцу вже 15, я думаю, король вирішив знайти своєму шибеникові гарну партію. Ось і запропонуй своїй сестрі влаштувати оглядини її дочок. Їх у неї три. Старша правда на рік старша за принца... Але ці оглядини будуть фікцією. Щоправда, про це знатимемо лише ми з тобою Віллі. Там буде полювання, і дикий звір може вбити молодика. Потрібно зробити так, щоб у нападі запідозрили французів. Філіп та Мурхехад втратять один одного, як союзники.

- Який ти в мене розумний... Я люблю тебе... Коли я заволодію Ірландією, Дублін буде твій як я й обіцяв і ти помстишся своєму братові.

- Спасибі ваша величність. Я тим часом навідаюсь до вашої сестри, подивлюся на пташеня... А ви організуйте вторгнення... в Дублін, і використовуйте той подарунок, який я вам подарував.

Весна 1102 рік

Ет Кліат, Ерін

Був теплий сонячний день і злочином було б такого дня сидіти вдома. Тим більше коли вчити цю набридлу латину, тому Ерік і Блатмін втекли в місто, щоб таємно відвідати таверну і послухати розповіді про далекі землі. Переодягнувшись у одяг простолюдинів Ерік спустив мотузку із зв'язаних простирадел з вікна. Спочатку спустився сам, а потім допоміг спуститись Блатмін.  Минувши невеликий місток від замку, вони змішалися з натовпом, пробираючись до однієї з таверн, де найчастіше можна зустріти гостей з інших країн. Сам заклад був збудований, як здавалося за часів, коли Бріан Бору здобув свою перемогу над вікінгами. Поруч із входом сидів жебрак з арфою і грав щось, про ті часи, коли Ірландія була язичницькою країною.

У таверні "Дім Фінна" пахло їжею, випивкою і сіллю, було, як завжди багато людей: купці з різних країн, воїни-найманці бажаючі знайти роботу, мореплавці - нащадки скандинавів, що колись давно висадилися на цій землі, тепер вони були такими ж християнами - ірландцями, як і інші жителі. Ось, за одним із столів, один з таких мореплавців захоплено розповідав про свої пригоди: “Далеко на сході, за золотим грецьким містом живе народ, який поклоняється богу Алла, вони не носять борід... а таки тоненькі вуса, а ще їм, не повіриш, не можна пити. А ще вони п'ять разів на день моляться своєму Алла”, поруч сидить чоловік у чорній сутані і з хрестом на грудях сумно хитає головою. Рудий побачив, що його кубок порожній і крикнув - "Даринко, давай ще меду мені"

— Може, тобі вже вистачить, — сказав чоловік з хрестом.

Але рудий тільки обійняв ченця, а це був таки монах, підняв очі і його погляд ліг на Дарину, що йшла до них.

- Ось ви, ченці, Мирославе, таки дурні, дівки такі поряд ходять, а ви... хоча тобі, як ортодоксу, начебто можна? Диви яка дівка, які у неї цицьки, - чернець Мирослав все ж таки подивився на дівчину, яка намагалася обслужити всіх хто був у таверні, при цьому ухиляючись від спроб коли хтось намагався шльопнути її по дупі. Монах зазначив про себе, що у дівчини темно-руде волосся і красиві яскраво зелені очі. Волосся у неї було заплетене в косу, яка доходила дівчині до пояса. Дівчина вільною рукою поправила свій чубок, змахнувши неслухняне пасмо волосся зі злегка кирпатого носика. Побачивши, що на неї дивиться Мирослав, Дарина зупинилася і трохи зніяковіла. Їхні погляди зустрілися. Але чернець опустив голову і відвів погляд. Рудий махнув і підскочив до дівчини.

- Ну, як бажаєш, … Дарина стань моєю жінкою,- і спробував обійняти дівчину, та на початку ніби піддалася але... трохи нахилилася і штовхнула того на лаву, той спіткнувся об неї, на якій до цього сидів і впав під стіл. Таверна "зареготала". Дарина посміхнулася і поставила глечик із випивкою на стіл.  

- Інгвар, я тобі навіть заспіваю .... і ляснула в долоні. І дівчина - бард, яка весь цей час тихо сиділа в кутку, взяла лютню і торкнулася струн. Полилася задерикувата, весела мелодія.

У цей час Ерік і Блатмін дісталися столу шинкаря

- Батику, я хочу ковбасок, - зробивши зворушливе личко попросила принцеса.

- Почекай, у Дарини нова пісня, - відповів Ерік

- О Боже, знову, - сумно сказав шинкар, почувши початок мелодії.

Дарина посміхнулася, підійшла до Інгвару і заспівала, пританцьовуючи:

Ой, ти, воїне рудий,

Не лови мене за слід,

Я не та, що піддається,

Серце в грудях не тремтить!

Твої руки — наче вітер,

Хочуть спіймати мою тінь,

Та я швидша, наче пташка,

Тобі мене не загасить!

Приспів:

Ой, не по зубах тобі я,

Не твоя я, воїне, доля!

Танцюю, сміюсь, як зоря,

…

- А ось і почну і, - відповів рудий і піднявшись, знову спробував обійняти Дарину. Але дівчина знову спритно вивернулася.

…

Вільна я, мов хвиля в морі!

Ти гукаєш, кличеш в танець,

Мрієш серце полонить,

Та я в танці, як та іскра,

Не даю себе згасить!

Ой, не тягни до себе, друже,

Не твоя я, не твоя!

Краще пий свій мед густий,

Бо любов моя — не гра!

…

Дівчина почала танцювати запальний танець, хоча... це ж Ерін, тут усі танці запальні. За руки підхопивши двох войовниць-близнючок зі світлими косами, вона підбігла до Блатмін і відпустивши сестричок, схопила принцесу за руку.

- Ваша високість, дозвольте мені бути вашим господарем у танці, - спитала вона з усмішкою.

Ерік здивувався, а сестра шанобливо вклонилася та хитро посміхнулася.

Дарина повела дівчинку в танець, нагадуючи як танцювати.

Рудий воїн у результаті вирішив взагалі когось із дівчат спіймати, але всі, у тому числі й Блатмін, спритно уникали долі бути спійманими. А пісня тим часом продовжувала знущатися з незадачливого залицяльника:

...

Приспів:

Ой, не по зубах тобі я,

Не твоя я, воїне, доля!

Танцюю, сміюсь, як зоря,

Вільна я, мов хвиля в морі!

В таверні гомін, сміх лунає,

А я співаю, як живу,

Твоя любов — це тільки мрії,

Я ж волю в серці бережу!

Рудий, зважаючи на все, зневірився і впав на коліна, простягнувши руку.

- Ти не діва, а чудовисько!

Пісня закінчилася, дівчина вклонилася і сказала, - "Я гідна більшого, ніж тебе!", - Дарина знову кинула погляд на ченця, але підійшла до Еріка.

- Я готова заміж за тебе, юний принц, тільки вирости... Я чекатиму, - і поцілувала принца в щоку. Від цього Ерік весь почервонів і зал почав ще більше сміятися. - Бачив би ти, юний принц зараз своє обличчя,  та через павзу зі сміхом додала, - я шуткую… чи ні. Вирости і дізнаєшся.

Через вікно Блатмін побачила, як стражник б'є жебрака.

- Гей старий, забирайся з дороги, вистачить казки розповідати. Стражник почав бити старого з арфою держаком списа.

- Бааатик, бааатик, той дядько пахою. Він б'є дідуся. 

- Блатмін стій тут, - скомандував Ерік сестрі.

Вийшовши з таверни, принц підійшов до стражника, - «Перестань бити дідуся!»

Стражник: «Сорванець не лізь у не свою справу, а то я зараз тебе...», він спробував ударити хлопчика держаком списа, але хлопець спіймав спис руками… сил, правда, було недостатньо щоб висмикнути з рук дорослого чоловіка і це тільки більше розлютило стражника. Стражник завдав удару ногою і хлопчик відлетів на два метри. Тут до стражника підбігла Блатмін і заскочила на спину, обхопивши шию стражника руками.

- Не бий батика! 

- Ах, ти, ... я зараз тебе відшльопаю.

Хлопчик кинувся рятувати сестру. Почалася неабияка бійка, але тут вибіг з таверни чернець. Він мабуть побачив бійку у вікно

- Відпусти дітей!

- Не лізь не в свою справу чужинець! Я зараз цих дітей...

- Відпусти їх і я тобі дам срібну монету.

Насправді вбивати дітей стражникові не хотілося, але бійка вже коштувала йому пару синців.

- Якщо вони злізуть з мене і я їх більше не побачу, згоден.

Бійка закінчилася, стражник пішов далі патрулювати, а принц та принцеса з ченцем стояли біля жебрака.  

Монах, побачивши торговця травами ... - Зачекайте мене тут, але нікуди не встревайте.

Ерік та Блатмін залишилися стояти. Раптом дідусь із арфою звернувся до них.

- Дякую, діти, що мене врятували… Раніше я би … А зараз я старий та Ерін інша. 

- Дідусю, а можемо ми послухати твої пісні?

І дідусь заспівав... голос у нього був старечим, але музика, що видавала його арфа, наповнювала його слова, була справді прекрасною. Він співав про стародавніх героїв, їх подвиги, їхнє кохання. Про прекрасні землі чарівної країни. Про чарівництво і красу... Діти не відриваючись слухали... А старий дивився на них... У них він бачив себе... і ще в хлопчику була вражаюча схожість з його другом з давніх-давен. Кухулінн… А потім пісня стала тривожною…

- Хлопче знай, кохання фейрі прокляте. 

Ой, слухай, Ерін, де зірки в імлі,

Тіні ідуть, несучи мечі в пітьмі.

Кров’ю місяць малює шлях у безодню,

Світло фейрі згасає, як тінь у полоні.

Зірки співають, та кров’ю палають,

Смертні й фейрі прокляття зазнають.

Вітер несе плач над полем зеленим,

Ерін тремтить у тенетах незримых.

Воїн іде, його серце — зоря,

 Та доля веде його поміж моря

Кохання в імлі, як лоза, що сплелася,

Та зрада за ним, як тінь, піднялася.

Зірки співають, та кров’ю палають,

Смертні й фейрі прокляття зазнають.

Вітер несе плач над полем зеленим,

Ерін тремтить у тенетах незримых.

Вогні на пагорбах, де хрест горить,

Фейрі біжать, їх серце болить.

Тіні стають, як вовки в ночі,

Кров’ю поля окроплять мечі.

Повернувся чернець.

- Діти, я думаю вам варто повертатися до палацу, не думаю що ваш батько буде радий почути, що ви билися зі вартою! І перестаньте слухати плач тих, хто не може попрощатися з минулим.

Монах Мирослав: Але я радий, що побачив, що в Ірландії ростуть захисники, які можуть її захистити.

Ерік: Монах, як тебе звуть?

Мирослав: Я Мирослав із Києва, подорожую за завданням Рутенського Переяславського князя Володимира (Мономаха), вивчаю західні землі.

- Ми вдячні тобі Мирославе, ми тебе запам'ятаємо.

Ерік: «Діду, якщо тобі щось потрібно, то скажи неодмінно нам?» але раптом старий простяг руку, і дав принцу золоту каблучку. 

- Це кільце, подарунок королеви Ельфів, юний принц… Коли зустрінеш її у своїх подорожах, а ти її зустрінеш, передай їй що Ойсін чекає… Еріне, перестала бути мені рідною домівкою…, - тихо прошепотів старий.

Мирослав попрощався з дітьми і повернувся в таверну, де вже на всю співали:

Гей, за Ерін, за волю нашу!

Кров’ю ворога поле спашаємо!

Мечі іскрять, серця палають,

Англійську силу ми поламаємо!

...

Коли діти повернулися до замку, Еріка викликав батько. Увійшовши до тронної зали, принц став на коліно, схиливши голову перед монархом.

Король Ерін Мурхедхад Перший сидів на дубовому троні, коли до нього підійшов його первісток. Біля ніг короля сидів вірний і улюблений чорний мисливський пес Ейдан, він завжди супроводжував короля.

- Ваша Величність, ви мене викликали?

- Еріку, ви сьогодні повелися негідно спадкоємця престолу. Я вигадав вам покарання. Ви займатиметеся з нами державними справами, крім того, я забороняю вам грати з вашою молодшою ​​сестрою. 

І ще, ми вирішили знайти вам наречену. Ти вирушаєш до Франції, з нами.

- Але ваша величність? Як ви дізналися що ми з Блатміном ходимо в місто?

(Король усміхнувся) - Ти точно думаєш, що твій батько настільки дурний і не стежить за своїми дітьми. За вами давно стежать і я знаю про ваші вилазки до міста. Так що, ніяких але... а то боюся Дарина дістанеться і до тебе, мій сину. А я не хочу щоб англійці сказали, що принц Ерин спить з простолюдинкою, - з усмішкою сказав король Мурхедхад Перший.  

…

Через два тижні корабель із ірландським прапором причалив у порту Монрейль. Франція зустрічала гостей похмурим ранком і сильним вітром. Ірландцям пощастило, що під час їхньої подорожі в море ще не почався шторм

На них вже чекали підготовлені коні та охорона. Французи знали про натягнуті відносини ірландського та англійського короля і чекали нападу найманців.

 В цей час в замку Графа де Блуа.

Граф Етьєн де Блуа: Дружина, а чи не рано зазивати наречених, і щось у мене сумніви щодо Ірландії, вони ж бідняки. До того ж пацан, ще зовсім зелений, - граф звичайно знав, що насправді вже зовсім не рано, але бідність ірландців і погані стосунки з багатими англійцями на додачу, його зовсім не тішили.

Адель (дружина): Старшій уже 17, ... Оком не встигнеш моргнути, як вона з якимось конюхом на сінник піде. І ти скоро їдеш, боротися за Труну Господню,

- Але я хочу залишитись, з тобою тут, - відповів коханій дружині, граф.

- Хтось повинен із нашого Дому вирушить до Палестини і відновити зневажену тобою честь.

- І ти хочеш, щоб то був син ірландського короля?

- Так, нехай похід воїнів з Ерін буде однією з умов шлюбного договору. Але тобі, мій любий чоловіке, все одно треба відвідати Єрусалим.

Замок де Блуа, Дівоча кімната була просторою з гарного і дорогого дерева, кілька ліжок стояли в ряд, а через вікна лилося чисте сонячне світло.

Дві молодші сестри одягаються у сукні, щоб зустріти гостей. Їм допомагають кілька служниць, дівчатка сміються і ведуть жваву розмову один з одним:

- Де це Агнес?

- Як завжди читає книжки...

- Але ж принц скоро приїде.

- А їй потрібний не принц, а книжки. 

- Як я виглядаю Літу? 

- Гарно Елеонора... Гратимемо з принцом у хованки?

- Будемо Літу...

Тут до них вбігла найменша, - "Маго тозе хоче плинця!"

Увійшов вчитель латини.

- Юні леді, гості прибули.

Ірландське посольство прибуло у замок надвечір. Еріка познайомили з дівчатками і, ніби, він з ними потоваришував. Батько Еріка був задоволений, залишилося тільки вибрати з якою з дочок графа одружується його син. Надвечір до замку приїхав і король Франції Філіп з дружиною брата, леді Аделаїдою та її родиною, королі хотіли обговорити економічну співпрацю. Ерік провів весь день у бібліотеці, де він познайомився зі старшою дочкою графа. Через що молодші сестри “кусали лікті”. Тільки принц нікому не віддав перевагу, як і старшій. Вона просто його не діставала.

Наступного дня поїхали на полювання, Ерік залишився з якимсь хлопчиком у плащі. Хлопчик замість того, щоб лякати і зганяти звіра, весь день повзав по землі і рвав квіти.

Десь за кілька десятків метрів від них, людина в темному одязі використовуючи віал з гормонами, вела до них величезного вепря, розміром із теля. Тварина йшла наче під ворожбою.

Іди сюди злий звір

Тобі наказує цар

Земля є твій вівтар

Дивись, от кров вінця

Вбий її, зараз же, тварюка

Ти рви, гризи, вона твоя

Тільки-но подався він не на принца в атаку, а на слугу поряд з ним.

- Ні, тупа тварюка, на хлопця. Не може бути...

І гарантована була б смерть, але Ерік витяг з піхов ніж, невеликий, срібний, подарований йому при народженні і кинувся навперейми.

У жорстокій сутичці зійшлися юний принц і вепр, звір не відразу помітив небезпеку, в його очах була тільки одна мета і Ерік здолав дику тварину, скориставшись несподіванкою. Сам принц, правда, отримав травму ноги, так що впав і не міг піднятися деякий час.

Хлопчик підбіг до нього.

- Принце, я піду… покличу на допомогу

- Не треба, достатньо принеси он тієї трави і допоможи мені підвестись ... Після того, як Ерік приклав подорожник до рани, кровотеча припинилася. 

Спробувавши підвестися, Ерік необережно схопив хлопчика за плащ і той злетів. Це була дівчинка трохи молодша, ніж він віком. 

Дівчинка злякано натягла плащ.

- Якщо батько дізнається, що я пішла на полювання, він уб'є мене… 

- То ти любиш вбивати звірів, - спитав принц

- Ні, просто… так я могла побувати в лісі, дівчинка показала букет польових квітів (який принц щойно помітив)

-  Я теж не люблю. Вбивати можна для харчування, а не для розваги. До речі мене звуть Ерік О'брайен, а тебе як?

- Агнес, і дівчинка зробила реверанс.

Ерік і Агнес ще пів години говорили, коли почули кроки ззаду. Агнес швидко натягла на голову плащ. Це був король Пилип

І Агнес, і Ерік вклонилися королю.

Побачивши вепря і закривавлений ніж Еріка, король сказав: - О, ви справжній ірландський воїн, принц. Лише наступного разу надайте ризикувати життям вашому слузі.” 

Слуга короля додав, - "І вашого слугу треба відшмагати" і попрямував до Агнес, знімаючи з пояса ремінь.

Ерік: Він не винен, ми не чекали дикого вепря, - і став між слугою короля і дівчинкою.

Філіп: Що ж гаразд… ваша справа. Віктор, ідемо назад, допоможи краще принцу віднести його дичину.

Вже виходячи з лісу, Агнесс сказала принцу дуже тихо: Ваша високість, прощайте, мені час!

- Я вас ще побачу, моя пані?

- Можливо, ваша високість, - сказала дівчинка і, посміхнувшись, подарувала принцу квіточку.