Розділ II Де принц знайомиться з онукою величної королеви, та також і дочкою народу Дану
Розділ II Де принц знайомиться з онукою величної королеви, та також і дочкою народу Дану, та також вороги виходять на сцену
Десь поряд із замком де Блуа
- Як, принц зміг вистояти проти кабана?
-Там була дочка брата короля, онука королеви Анни (Ярославни).
- (Задумливо) Отже, увага була на іншій королівській крові. А хлопець то не боязкий... Нічого, зірки кажуть, що у цієї милої маленької дочки графа - скоро станеться заручення зі старим маркграфом Андалузії. Її служниця порадить їй втекти разом із хлопчиськом. Якщо вірити зіркам, зараз їхня доля міцно пов'язана і він втече разом з нею. Отже, підготуй своїх молодиків
- Так, месір.
Увечері небо затягнулося чорними хмарами і пішов дощ. Ігри з дівчатками графа принцу набридли, вони були якісь нудні, всі хованки та жодних інших ігор, він вже нудьгував за своєю 8-річною сестрою Блатмін та їх походами по Дубліну. Зачинившись в одній із кімнаток, принц лежав на ліжку і відверто байдикував, по склу вікна барабанив дощ, шелестіло листя. Раптом хтось постукав у вікно, спочатку Еріку здалося, що це дерево, але потім постукали ще й ще. Ерік витяг свій срібний ніж, побачивши людський силует за склом і відчинив вікно. Там була Агнес, дівчинка з якою він був на полюванні.
- Леді, що ви робите по дощу? - запитав він.
- Я втекла від нудних дорослих, виходьте до мене вашу високість. Невеликий дощ. Або ви боїтеся.
Дівчинка була на дереві, її русявим волоссям стікала вода, а блакитні очі “світилися”.
Ерік посміхнувся і заліз на парапет вікна і спустився на землю. І піднявши голову спитав дівчинку, - "А чого це Ти ввечері під дощем по деревах лазиш?".
Дівчинка засміялася, злізла з дерева і побігла. Принц не зовсім зрозумів, але відчув, що щось трапилося і подався за Агнес.
Роздвоєним лезом розрізав небо спалах блискавки і грім оголосив округу, дівчинка спіткнулася і впала в траву і затулила руками обличчя. Запихавшись, Ерік став поруч і простяг руку.
- Мій батько хоче видати мене заміж, за старого, - схлипуючим голосом сказала дівчинка.
Хлопець став на коліно і по-дитячому, по-дружньому обійняв дівчинку, а та уткнулася йому в груди, її веселість немов вітром забрала. Принц провів по волоссю дівчинки долонею, так він багато разів вже заспокоював Блатмін, свою сестру. Як він розумів цю дівчинку, адже він теж тут заради того, щоб знайти собі наречену. Але промовчав.
Дівчинка трохи заспокоїлася і сказала, - “Дякую, мені вже легше? Я вирішила втекти з дому.”
- Може, він не настільки поганий, як тобі здається.
- Він старий! Я думала тобі запропонувати тікати зі мною, але бачу що ти такий же. Розфуфирені графські доньки, якраз для вас, Ваша високість, - вирвавшись з рук принца, Агнес кинулась тікати, а Ерік тільки й подивився вслід дівчині, що тікає. Він би не проти і сам втекти, але тільки принц чудово розумів, що він спадкоємець і збігати не має права, тим більше з простолюдинкою, як він думав.
Він уже майже заліз у вікно, як раптом подумав: “А раптом там розбійники? Що вони з нею зроблять?”, у принца було дуже погане передчуття. Він розвернувся тікати, але подумав - "Шукати вночі, самому, безглуздо, а значить варто варто викрасти у батька його пса".
Ерік знову заліз у свою кімнату через вікно, тихо відчинив двері і пробравшись коридором, так щоб варта, після неабиякої пиятики на честь їхнього прибуття, не прокинулася. Батько, як і за часів свого юнацтва волів тверде ліжко, а не м'яку перину, так що розстелив свій плащ на підлозі і спав на ньому. На ліжку спали дві дівчини, їх оголений вигляд збентежив хлопчика, але, добре, Ерік відразу помітив, що біля нього виляє хвостом Ейдан.
- Ейдан, до мене, скомандував принц.
Десь у лісі біля замку
Темно, дощ не припинявся, дерева були страшними, своїми гілками були схожі на страшні чудовиська з казок. Вони ніби кігтями тяглися до Агнес. Було страшно, дуже страшно, але дівчина все йшла вперед, адже десь там на неї чекала Жюльєт, служниця з конем і візком. Та пообіцяла, що влаштує Агнесу на корабель у Рутенію (Русь) до її троюрідних братів та сестер, а там вона дочекається батька з хрестового походу і той відговорить матір, видавати дочку за старого маркграфа. Звичайно її гризла совість, за те, що втекла з дому, їй було сумно що вона зганьбила батька... але гордість властива всім у кого текла кров Рюриковичів взяла своє. Раптом небо висвітлило блискавку і пролунав грім. Дівчинці здавалося, що вона згрішила перед Богом і Він на неї гнівається...
- Пробач, Боже, але не хочу я віддавати своє дівоцтво старому. Допоможи мені, будь ласка...
Але на її молитву пролунали ще грім і блискавка.
От і доріжка, а там видно силует дівчини та воза.
- Жюльєт, а де візник, - спитала Агнес.
- Тут багато візників, дівко, - озвалося безліч чоловічих голосів
- Жюльєт... як ти могла? Та служниця - я служу англійському королю, вас скоро відпустять… Ну чоловіки хочуть трохи позабавитись. Ви вже доросла, я бачила жіночу кров.
Агнес спробувала втекти, але з тіні вийшов брудний мужик і міцно схопивши її перекинув собі через плече. Дівчинка намагалася брикатися, відбиватися, але все було марно.
- Ваше сіятельство, вас батьки погано пороли, якщо ви втекли. Ви сподівалися втекти від весільного ложа одного старого, вітаю ви втекли... Але від весільного ложа мого божества ви не втечете, - сказав чоловік у чорному, який вийшов з тіні щойно. Обличчя його було прекрасне, наче лик янгола. Але очі були холодні, мов темрява ночі.
Минувши варту, Ерік спробував прокрастись повз варту, але його зупинили.
- Ваша високість, ви це куди вночі та без охорони?
- Зі мною Ейдан, просто невелику прогулянку хочу здійснити.
- У лісі одному небезпечно.
- Бачили кабана якого сьогодні принесли з полювання, його я один звалив, тож не бійтеся, та й я досить дорослий уже, щоб відповідати за свої вчинки.
- Хай буде так, ваша високість... Удачі вам, у вашій прогулянці.
Після того, як Ерік зник з поля зору, по втоптаній людьми, кіньми та возами дорозі, у бік лісу вирушив вершник.
Дощ посилився, лило вже ніби з відра, гуркіт грому і блискавки траплявся все частіше і частіше, здавалося, що небо збожеволіло. До того ж повіяв сильний вітер і здавалося, ніби ліс за ним стежить. Ерік дістав із поясної сумки квітку, яка подарувала йому Агнес на полюванні і простягла її під ніс Ейдану.
- Ейдан, шукай, - скомандував принц, сподіваючись, що пес шукатиме дівчинку, а не квітку. Ейдан пирхнув і побіг уперед.
Дерева згущалися над принцом, а земля вже настільки промокла, що потроху почала перетворюватися на болото.
Почулося вовче виття, зовсім поруч. Принц інстинктивно стиснув ножа в руці. Ейдан, заскулив і позадкував назад. Перед Еріком і його псом вийшов, а точніше вийшла величезна, майже з ведмедя на зріст, вовчиця із зеленими очима. .
- Віддай мені свого собаку людина і йди далі, - сказала вовчиця
Ерік перехопив міцніше кинджал і став так, щоб закрити Ейдана...
- Нізащо, демон.
Ейдан занімів від страху, такого жаху в його довгому собачому житті ще не було
Вовк кинувся на принца, цілячись тому в шию, але юнак встиг прикрити шию рукою, і навіть контратакувати вовка ножем у вільній руці. Але вовчиця виставила лапу так, що цей удар змогла заблокувати. Вона повалила хлопчика на землю, а її зуби зімкнулися на його руці.
- Віддай мені шобаку, - знову спитала вовчиця
- Ніщо, він мій друг...
Розуміючи, що вовчиця його зараз уб'є, принц спробував відштовхнути її, але здавалася та важила в багато разів більше, ніж сам хлопець і в нього звільнитися не вийшло.
Звір подивився в очі Еріку, принцу чомусь здалося, що вони не очі злого монстра, а в них є розум і вони добрі. Вовчиця гаркнула у бік пса, від чого Ейдан трохи посивів, і відскочивши убік втекла в глиб лісу.
Принц підвівся, відірвавши рукав, перев'язав рану на руці, з посмішкою кажучи псові:
- Ну ти і трусишко Ейдан ...,
Пес винувато притиснув хвіст і тихо скиглив підповз до принца.
...Хоча, я теж злякався. Чому вона не вбила мене?
Хлопчик і його пес продовжили шлях, Еріку почало здаватися, що вони заблукали. Не дивно заблукати вночі в лісі і зустріти монстра. Як там Агнес? Але раптом Ерік почув дзюрчання річки, напевно, саме тієї, яку вони проїжджали коли їхали в замок. Почув також і крики про допомогу. Стрімголов помчавши до крику. Він побачив як щось із гострими вушками і білим волоссям мчить по бурхливій річці. Сумнівів не було, це дану чи фейрі, як їх називали в тутешній місцевісті. Ерік зібрався продовжити шлях. Кинувши ще раз погляд на несучу річку (яка, так мчала через те, що, швидше за все, ця злива деякий час тому відвідала її витоки. Але ж вона була вузькою але цілком глибокою.).
- AAaaa, допоможіть .... бульк, - ельф зник під водою.
Зітхнувши і скинувши верхню сорочку принц кинувся у воду. Минувши кілька каменів, хлопець наздогнав ельфа, який уже пішов під воду. Хлопець пірнув у воду.
Поклавши ельфа, Ерік побачив, що це дівчинка, десь того ж віку, що й Агнесс, якщо у ельфів є вік з довжелезним волоссям білого кольору і вона не дихала. "Що ж, я зробив все що міг", - подумав хлопчик, зібравшись йти але в останню мить згадавши про спосіб, якому його вчила Дарина кілька місяців тому. У кого навчилася сама донька шинкаря це вже Еріку було не відомо. Хлопчик сів на стегна ельфці, нахилився і затиснувши рота і поклавши руку на лоба, вдихнув повітря в ніс дівчинці. Потім ще раз. Але ефекту не була, ельфійка ще не дихала.
Змолившись, - "Господи, якщо Ти творець всього, то ти і її створив, Спаси її!"
Хлопець упершись однією руками на живіт дівчинці і почав з силою робити рух до грудей, з силою натиснувши на основу своїх долонь. Після цього, він затиснув однією рукою ніс дівчинки, вдихнув повітря в її рот і диво ... вона закашляла і вода якої вона захлинулась вилилася через її рот.
На Еріка дивилася дівчинка з білою, немов молоко шкірою і таким же білим, довгим волоссям, всю картину довершував маленький злегка кирпатий носик. А ще вона мала величезні зелені очі, які він десь бачив. Те, що одяг дівчинки розірваний у лахміття і вона майже гола, принц як справжній лицар не помітив.
Ерік підвівся і зібрався йти. Ельфійка теж спробувала підвестися, але скривилася і впала на землю.
- Ай..., - скрикнула дівчинка і заплакала
Почувши її, Ерік обернувся і сказав:
- Ну, що мені з тобою робити. Де болить?
Дівчинка вказала на ногу, а точніше на щиколотку, у її районі нога трохи розпухла. Тут дівчина помітила, що її одяг підірваний і закрила своїми руками груди. Ось тоді принц і помітив, що дівчина майже без одягу, з безліччю ран і забитих місць і зніяковів.
- Ейдан, принеси сорочку
Пес повернувся за залишеною господарем сорочці і весело виляючи хвостом повернувся з нею в зубах.
- Ось, леді, одягніть це
Коли ельфійка одягла сорочку, Ерік повернувся до неї спиною і став на коліно сказав: - Обійміть мене за шию і тримайтеся стиснувши ногами мої боки, хоч я і поспішаю я віднесу вас додому або до люду... куди скажете.
- Угу, - відповіла дівчинка, зробивши те що просив хлопець. Піднявшись, принц перехопив руки за спиною, так що дівчина могла на них сидіти. Так колись він носив Блатмін, ельфійка явно була старша за сестру, він помітив це по тих маленьких “бутонах” на які він не повинен був дивитися і які тепер притискалися до його спини, але важила вона точно не більше його восьмирічної сестрички.
- Куди тебе нести?
- Вперед, - відповіла ельфійка
Поруч із ними йшов Ейдан, весело виляючи хвостом.
Спітнілий чоловік прив'язав Агнес до воза по руках і ногах. Та побачила, як до них під'їхав стражник із замку де Блуа. Котрий щось говорив тій людині, яка була в чорному і сміявся над нею, але також бив деяких розбійників, які намагалися її лапати. Через деякий час стражник із замку вирушив далі дорогою.
Чоловік у чорному заліз на візок разом із ще однією людиною і вони рушили в дорогу, а загін залишився, ніби чекаючи когось. Агнес намагалася вирватися з мотузок і тільки роздерла руки до крові. Побачивши це "Чорний" (так Агнес його про себе називала), нахилився до неї і прошепотів на вушко
- Тебе добре зв'язали мала, тож тобі не вдасться вибратися, а якщо вдасться. То я тебе наздожену, і... - наблизившись зовсім до її вуха, так що дівчинка чула його подих, сказав, - ... я тебе наздожену, смерть значно краще, ніж я, - і посміхнувся страшною усмішкою від вуха до вуха. Настільки страшною, що ця посмішка перетворила його обличчя на монстра.
- Хто ви, - спитала Агнес.
- Ми ті, хто не забув старих темних богів, люба...
– Навіщо я вам?
- Розумієш, у тобі королівська кров двох великих родів. Але не тільки... Твоя бабуся, королева Анна мала магічний дар і після смерті передала його тобі, адже саме в день її смерті ти і була зачата, коли зійшов червоний місяць.
- Тобто ви хочете мене принести в жертву вашому язичницькому божеству?
- Розумна дівчинка.
Дівчинка зробила видимість спокою, хоча їй звичайно хотілося кричати та кричати, просити щоб відпустили та благати. Ось тільки її батько вчив, що це ніколи не допомагає. Хто може допомогти, це Господь і своя витримка і кмітливість. Дівчинка тихо молилася про себе Діві Марії та Господу, щоб дарував порятунок чи не болісну смерть.
- А знаєш, що ще дівчинка, - продовжив “темний”, - ми ще оприбуткуємо і твого друга, адже ти подобаєшся маленькому принцу, а він занадто... шляхетний, щоб не піти шукати тебе, вгадай, для кого я залишив загін?
- Не чіпайте Еріка!, - Вигукнула Агнес.
- О, він теж тобі подобається? Хі-хі, перше кохання, це так романтично. Особливо до такого героя як він. Ось тільки вам ніколи не судилося бути разом! Ха-ха-ха!
Дівчина зі злості натягла пута, тому ті боляче врізалися в її шкіру, до крові. З очей виступили сльози розпачу.
Тим часом Ерік, ельфійка та пес Ейдан рухалися в напрямку, який вказала поранена, яку зараз і ніс принц.
- Дякую тобі за те, що мене врятував.
– Тебе ще довго нести?
- Ні, вже скоро... мене, до речі, звуть Нія. А тебе як?, - Запитала маленька ельфійка сидячи у хлопчика на спині.
- Ерік ... (після паузи) О'брайен
- А що ти робиш у лісі?
- Шукаю друга, дівчинку з русявим волоссям та блакитними очима. Чи не бачила ти її?
– Я ні. Але ж ти знаєш хто я? Я спитаю ліс.
Нія відпустила шию Еріка і розкинула руки в сторони, так що принц почав боятися, якби дівчинка не впала.
- Дівед фі кедвіг, бле мерх?, - після цих, незрозумілих Еріку слів, ліс зашелестів навколо.
- Ліс бачив її, ви трохи розминулись, - сказала дівчина пальцем, її захопили злі люди і хочуть принести в жертву злому богу.
Принц відпустивши Нію на землю, було кинувся бігти, приготувавшись до сутички.
- Їх там занадто багато, не треба туди людина,- там... там багато чоловіків із залізними мечами. Дівчинки там уже нема…
Ерік спрямуватися за Ейданом, але Нія схопила його руками.
- Ах ось як ти мені дякуєш за свій порятунок, мерзенне поріддя і вдарив дівчинку. Від удару ельфійка відлетіла на декілька метрів, впавши на землю. З куточка рота дівчини проступила крапелька крові.
Ейдан вибіг на дорогу, там були лицарі. Який не міг зрозуміти як реагувати на собаку, без принца. Агнес явно тут була, це учуяв Ейдан. Один з воїнів, озброєний арбалетом, побачив Еріка і почав прицілюватися, щоб вистрілити в принца, це й побачив пес. Відчувши небезпеку для господаря, він наступного моменту стрибнув на арбалетника.
- Ссучара, ааа..., - закричав арбалетник, намагаючись відбитися від пса, кинувши арбалет і вихопивши ніж. Тільки-но Ейдан повалив його на землю, і саме вчасно - прямо над його вухом, зі свистом пролетів болт ще одного арбалетника.
Ерік теж побачив арбалетника, що цілився в нього, і підхопивши під руку Нію, побіг від дороги. Поруч, у дерево влетів болт, з трісками, що розліталися в різні боки.
- Тікаємо!
- Залишив би мене, ти ж мене щойно мало не вбив, - з'їхиднічала ельфійка. Тут болт пролетів і поряд з нею, так що все її зло пропало і вона прискорила свої кроки.
- До того дерева!, - сказала вона принцові і тут вони почули крик розпачу. Це, гинучи, скиглив Ейдан.
– Ейдан! - крикнув Ерік і спробував кинутися до собаки, але його міцно схопила ельфійка.
- Йому вже не допоможеш, а нам, - тут болт просвистів поруч з її обличчям, зробивши тонку подряпину на її обличчі, - ... нас ще можна врятувати. Прид агор друс!
- А чому нам треба до дерева..., спитав принц, але тут ельфійка витягла руку, щось заскреготіло і... вони провалилися під землю.
- Куди він зник, - почувся голос одного арбалетника
Ерік підвівся, і витер бруд з обличчя. Вони опинилися в дивному підземному приміщенні, де всі меблі були живими, були рослиною
- Дякую, - сказав принц, але тут Нія зробила крок на зустріч, стиснула руку в кулак і вдарила принца в обличчя. Сила удару була така, що юнак зробив кілька кроків тому і мало не впав.
- Щоб я ще когось рятувала... а замість подяки тебе хочуть вбити. Ненавиджу вас, людей.
- Вибачте, будь ласка...
- Не пробачу, боляче ж було...
- Леді, дякую за те, що врятували мені життя, але зараз один із моїх друзів загинув, а інший перебуває в полоні, якщо ви знаєте як його врятувати, вам буде дарована нагорода, яку ви не попросите.
- Ловлю на слові, Ваша високість, - дівчина зі ухмилкою зробила реверанс, - ту панянку відвезли до покинутого будиночка. Йдіть за мною.
Вони пройшли кілька сотень метрів, який, як виявилося, був під лісом, Ерік з подивом розглядав коріння зі стін, що стирчить. Потім ельфійка знову витягла вперед руку і промовила все ті ж слова: "Прид агор друс", стеля розкрилася, посипалися шматочки землі і листя і принц побачив, що це вихід на поверхню.
- Перед тим, як піднімемося, скажи, ти знайомий з моїми сестрами Морріган та Ешлінг?
Ерік похитав головою.
Коли Агнес привезли до якогось будиночка, її розв'язали і змусили увійти всередину. Усередині було кам'яне капище, якогось бога. Вона скрикнула від жаху, коли поряд побачила людські черепи. Вона знову спробувала вирватися з рук розбійника, але той мав явно нелюдську силу, тож бідна дівчинка нічого зробити і не могла.
- Якщо рипнешся тобі гірше буде, - сказав розбійник
Дівчинка з жахом забилася в куток, зі страхом поглядаючи на закривавлений вівтар.
Замок де Блуа, Франція, десь у той же час.
Матері Агнес, Аделаїда де Вермандуа захотілося перевірити свою молодшу дочку, зайшовши в її кімнату, графиня ледь не зомліла побачивши що дочки немає в кімнаті, а вікно відчинено.
- На мою думку, ваш син зробив таки вибір, - з усмішкою, щоб розрядити обстановку, сказав Філіп, - моя улюблена своячка, вам швидше за все доведеться розірвати заручини з тим старим грошовим мішком. Хоча, справді, я здивований... як вони встигли познайомитися?
- Я йому задам... мені дуже соромно, - сказав другий король.
- Та гаразд вам, тепер ми будемо побратимами.
- Для початку, мій чоловік повинен дати згоду (для багатого маркграфа згода не знадобилася). І треба якось компенсувати розчарування для пана маркграфа Тулузи.
Король Мурхедхад був дуже злий на Еріка. Він був готовий особисто відхльостати сина.
- Але для початку дітей треба повернути в замок. Адже на дорогах повно розбійників.
Ліс, поряд із замком де Блуа.
Ерік дістав ножа, лезо зло блиснуло в його руках.
- Залишайся тут, я спробую впоратися сам, - сказав Ерік. Він причаївся і спробував непомітно пролізти до розбійників, що охороняли будиночок. Але ті його помітили і один із них почав наводити на принца арбалет. Принц зважився на вирішальний кидок, щоб спробувати встигнути дістати розбійника до того, як він вистрілить. Але він явно не встигав і це розумів, але ніч осяяла спалах. Тож розбійник був на якийсь час засліплений. Хлопчик скористався ситуацією і пронизав шию арбалетчику, так що той не зміг навіть і крикнути, тільки хрипів поливаючи навколо своєю кров'ю. Ерік приготувався стрибнути на другого розбійника. Але на того стрибнула величезна біла вовча туша, яка підім'яла під себе.
Принц не зупиняючись вдерся в будиночок. Його чекали. Величезний мужик, на дві голови вище за найвищого ірландця сім п'ядей завширшки, і ірландець, дуже знайомий Еріку. Це був його дядько - Флайбертах, той засліпив хрещеного батька своїх дітей Руадрі і силою взяв престол у Коннахті. Дивуватися з того, що тут суперник його батька, Еріку не було часу. Через секунду великий розбійник завдав нищівного удару в живіт. Принц відлетів до стіни, і впав... Громила посміхнувся і зробив крок до принца, Ерік ледве підвівся... і приготувався померти в бою. Він зробив випад ножем, одночасно ухиляючись від ручищ громили. Він навіть дістав того ножем, але здавалося, що у того сталева шкіра. Лезо не просто відскочило, воно зламалося. Від подиву Ерік припустився помилки і дозволив громілі себе схопити. І тут би й кінець казці, та ось двері вилетіли й пролетіли прямісінько до стіни. А за нею білий вовк, знайома вовчиця. Вона кинулась на розбійника і вибила принца з його рук.
Агнес не була дурною дівчиною, і тому поки була бійка і Флайберта за нею не стежив, вона проповзла ближче до виходу.
- Флайбертах!!!
- Еріку!, - вигукнув Флайбертах і вихопив з піхви меч і спробував перерубати принца навпіл.
Але хлопчик зупинив удар ножем, тим що від нього залишилось.
Дзвін сталі об сталь. Іскри розліталися на всі боки.
- Еріку, приєднуйся до нас, провісників повернення богині Домну і ти станеш наймогутнішим королем!
Клинки ще раз зійшлися, висікаючи копицю іскор.
- Ніколи!
Почувся звук вершників, що наближаються.
- Забирай дівчинку і біжіть!, - сказала вовчиця знайомим для принца голосом.
Ерік схопив Агнес за руку і крикнув - "Стрибай за мною!" побіг до єдиного у будиночку вікна. Скла там не було, так що діти змогли спокійно вистрибнути, а потім вони припустилися бігти до лісу.
Розбійники ціною трьох людей, пов'язали вовчицю.
- Пане, хлопчик знову від нас пішов ..., сказав один із розбійників, - йому знову вдалося перемогти, і дівчинку ми втратили!
- Ні, нам усміхнулася ще більша удача... Пані буде задоволена, у нас не просто княжна стародавнього роду, а принцеса народу Дану.
Вовчиця загарчала, а Флайбертах торкнувся вовни звіра, тварина звела судомою, і через кілька секунд... негідник сидів на маленькій дівчині.
- А наш принц нікуди не подінеться, обов'язково приїде... до ритуалу. У нас в руках його сестра.
У Кліаті, Ірландія.
Блатмін сиділа у своїй кімнаті і дивилася у вікно. Її мати, Інгрід розчісувала їй волосся, як дівчинка вигукнула - "Кораблі!" Королева зраділа, але тут задзвенів дзвін, Інгрід придивилася, кораблі були під англійським прапором.
- Мамо, мені страшно, чи буде війна?, - запитала Блатмін.
- Не бійся, ми неодноразово перемагали англійців.
Мирослав знову був у таверні зі своїм другом, рудим вікінгом Інгваром, але він тут був не заради свого друга, а заради дівчини, яка була тут. Дарина сподобалася молодому священикові, як і він їй. І хоч їхня дружба не мала майбутнього, їх все ж таки тягнуло один до одного.
- Мирославе, годі дивитись на дівку. Не встигнеш, як її поцупить якийсь хмир. Так що, вперед. Бо ти їй теж подобаєшся, - і вікінг штовхнув свого друга в напрямку дочки шинкаря.
- Дарина ...
- Що, пане?
- Ти ... ти ... красива ... Я знаю, я – іноземець…
- Мовчи, - дівчина міцно обійняла священика.
- Я не можу ..., - хлопець вирвався з обіймів, у душі у священика билося двоє - обов'язок перед Богом та його чоловіча сутність.
- А танцювати тобі можна?, - грайливо запитала дівчина
- Мабуть… але я не вмію.
- Я навчу, - і дівчина Мирослава за руку
Мирослав відштовхнув дівчину і під сміх втік до своїх кімнат.
- Отче наш, Сущий на небесах...
Пройшов якийсь час і там чиїсь ніжні руки торкнулися його шиї, а потім і губи.
Священик повернувся, по гарному обличчю Дарину текли сльози.
- Я все розумію, я знаю, що ти належиш Богові. Але зараз, будь ласка…
Дівчина почала розв'язувати зав'язки на своїй сорочці. Потім підняла підлогу спідниці та скинула її. Вона взяла руку священика своїми долонями та поклала собі на груди.
- Я тебе люблю чужинець!
Мирослав відчував теплу ніжну шкіру своїми пальцями. Він відчував биття серця дівчини.
- Я не можу!, я іноземець і скоро поїду. Це неправильно! - сказав хлопець і вийшов із кімнати.
- Не можна бути таким правильним, зі сльозами на очах, йому навздогін, тихо, майже не чутно сказала дівчина.
- Ну що, добре її отпендёхав? Бачу, що ні. Дурень ти.Така дівка...
- Ми скоро їдемо
- Гаразд, ми тут дійсно застрягли.
Раптом залунав дзвін церкви, в цей час це означало, що ворог біля воріт.
Інгвар зло посміхнувся
- Бачиш Мирослав, англікашки таки показали своє підрило АЛЕ їм не взяти Дублін, бухта закривається ланцюгом, і вони не зможуть увійти в місто.
Відчинилися двері в таверну, вбіг чоловік і прокричав
- Нас зрадили, гавань не закрили. Англійці у місті... і стріла пронизала спину чоловіка.
Усі, хто був у таверні, повскакували, хто взяв сокиру, хто меч і побігли на вулицю.
- Брате Мирославе, хоча ти ортодокс, відпусти мені гріхи минули, нинішні й майбутн, бо збираюсь йти на смертьі!
- Відпускаю, брате Інґваре.
Рудобородий повернувся до Дарини
- Даринко, люба ти мені, врятуй брата Мирослава, виведи з міста, - воїн гордо обернувся і вискочив у двір. Прям перед ним виявився англійський лицар, але вікінг, не зупиняючись, перерубав його прям від шиї до паху. Меч лицаря відлетів убік коли частини тіла розлетілися в різні боки. Тут підбіг ще один лицар, але й цього голова полетіла вбік від тіла. У плече вікінга влетіла стріла, але той побачивши лучника, кинувся до ворога, а той з жахом кинув лук і побіг.
Раптом з кораблів англійців почав стелитись туман, а за мить з'явилися чорні триголові силуети. У місті почалася паніка. І це не дозволило варті і воїнам-захисникам фортеці перегрупуватись у замку.
Демони… Демони!
Дарина та Мирослав, вийшли через задній хід таверни, вуличками спробували прослизнути між загонами нападників до північних воріт. Ось уже здалася стіна на кінці вулиці... Як раптом вибіг один із монстрів - чорний, як ніч, пес, цербер. Монстр стрибнув і через мить повинен був вчепитися в горло священикові, але був відкинутий щитом, старий жебрак, який грав на лірі, вдарив того. Щит спалахнув полум'ям, разом із рукою старого, але старий фіан не здався, а кинувся з голими руками на чудовисько, вчепившись у шию церберу, щоб задушити. І вийшло, монстр був повалений. У полум'ї, яке невдовзі поглинуло і старого та монстра, Мирослав побачив не старого жебрака, а прекрасного та юного воїна, який усміхнувся та прокричав “Еріїн го бра!”. Перед Мирославом вибіг новий цербер, але злякався священик і втік.
Мирослав подумав: "Ось воно - вилюдок пекла, ось він мить смерті" - було страшно вмирати, дуже страшно. Дарина в страху і жаху перед монстром впала на коліна, не в змозі поворухнутися, спостерігаючи це, священик заслонив дівчину від монстра, зірвавши з себе нагрудний хрест і тримаючи його в руці, направив його на пекло. Його губи шепотіли: "І якщо я піду долиною смертної тіні, не боюсь зла, тому що Ти зі мною, Твоє жезло і палиця - вони заспокоюють мене" і сталося диво - Мирослав почав світитися яскравим світлом, а цербер завив від болю.
- Ти приготував переді мною трапезу у вигляді ворогів моїх; умастив оливою голову мою...”... все голосніше і впевненіше вимовляв священик, цербер перетворився на стовп вогню і розпався на дрібні частини. Мирослав усміхнувся і обернувся до Дарини. У звуках страшного вию монстра він не почув, як до нього з-за спини підійшов воїн у чорних шатах і тепер з рота священника капала кров на землю. Темний замахнувся і завдав удару рукою, яка закінчувалася страшними кігтями по священику, що все ще світився, священник з далекої Русі.
- Я теж тебе люблю!, - Такі були останні слова Мирослава.
- Ну що, твій бог захистив тебе від смерті?, - з глузуванням сказав воїн у чорному, плюнувши на труп обкривану кашку. Він схопив за волосся Дарину і поволік із собою.
Маленька Блатмін з жахом дивилася на те, як англійці та ірландські зрадники вбивають її матір. Тут хтось схопив її міцними руками і заплющив очі.
- Для вас юна леді це надто жорстоко, слідуйте за мною, - сказав чоловік, в залізних обладунках і з гербом лева. Англієць, - подумала дівчинка.
Кривава марево стояло, перед очима Дарини... Вона не відчувала того, що з нею роблять, та й уже було все одно. Вона знала, її вб'ють. Вона чула уривки фраз.
"- Діа Леум ... жертва". У голові народилася думка, - "Треба попередити короля", у той момент вона зрозуміла навіщо має вижити.
Поруч із нею хтось сказав,
- Цікаво, чи вона мертва чи ні?
- Не знаю, але навряд чи вона протягне більше ніж декілька діб після того, як ми засунули поліно в неї. Ха-ха...
- А раптом вона розповість усе богові? І він нас пошле в пекло.
- Так, давай їй відріжемо язика, щоб вона нічого не могла сказати...
- І випалимо очі?
- Тільки один, ми ж не виблядки якісь, ха-ха-ха.
Несамовитий дівочий крик рознісся замком, але він потонув у сотнях, тисячах інших криках.
Однооку, поранену й німу Дарину викинули надвір, зовсім голу... хоча було вже байдуже, від колишньої дівочої краси загарбники нічого не залишили. Немов у маренні вона дісталася до берега, і того маленького човника, який був захований. Вона відштовхнула човник у море, лягла на його дно і знепритомніла, надавши свою долю Богу.
Наступний день. Біля замку де Блуа.
Агнес і Ерік бігли через ліс, доки не вибігли до села, на краю якого стояв хлів. Дощ не припинився. У хліві, на вдачу дітей опинився стог сіна. В якому вони й сховалися. Там було сиро й мокро, а до того ж було холодно, особливо в одязі, що промокнув до ниток... Вони навіть не помічали, що їхніми сусідами були дві корови і кінь.
Старий-селянин вранці вирушив у хлів підоїти корову і помітив двох дітей котрі спали обійнявшись в сіні, а їх одяг лежали поряд. Спали діти дуже глибоко, вони не почули ані селянина, ані людей…
Вранці Ерік прокинувся через те, що його грубо схопили. То був його батько. Не встиг принц зрозуміти що відбувається, як король зробив йому ляпас і кинув на підлогу.
- То ти мені дякуєш за роки виховання, не зміг нічого краще придумати, як псувати дочку брата короля?
- Я її не псував, ми нічого не робили.
- І чому ж ви спали, обійнявшись і в чому мати народила.
- Був шторм та страшна гроза, на нас напали розбійники.
- Потім розкажеш, тепер треба думати як змити ганьбу... можливо, я вас позбавлю спадщини.
- Батьку, я прошу вашого вибачення...
- Гаразд, Еріку, моліться щоб дівчина виявилася цілою.
…
Вечір того ж дня, Замок де Блуа
- Мілорди, моя дочка ціла, його високість не збрехав - він її не чіпав. Все одно він бачив її оголеною і, можливо, названий Агнес буде ображений і доведеться відповісти перед ним, щоб змити ганьбу з моєї дочки. Крім того вона незабаром вирушить до свого нареченого, я вирішила, що перебувати тут їй шкідливо.
- Я готовий відповісти за все!, - сказав Ерік, - згадуючи збентежене обличчя дівчини в блискавках...
Філіп: - Я не можу допустити кровопролиття християн. Давайте вирішимо так: Аделаїлда, ви сьогодні ж напишіть Боніфацію, про те, що скасовуєте заручини.
Де Блуа, не засмучуйтесь, я обіцяю знайду гідну партію для ваших доньок. Готуйте коней, ми виїжджаємо. Ерік, повідомте свою майбутню дружину про наше рішення. Аделаїда супроводжуйте хлопчика.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!