Образа

Образа важко лягає на плечі —

давить, стискає, затьмарює ночі.

Вповзає у сни, забирає повітря,

отруйною краплею звисає з вістря.

У темних, закритих куточках душі

блищить кристал болю в полоні тіні.

Цю крихітну ваду з себе дістану —

любов’ю й силою ніжно розплавлю.

Не будеш більше мною керувати —

я вільно дихати зможу почати,

розправлю крила, розімкну всі ланки —

з надією на краще зустрічати світанки.

11.10.25