ЛЮБИСТКОМ І М'ЯТОЮ СТЕЛИТЬСЯ ДОЛЯ

Любистком і м'ятою стелиться доля.

На обрії хмарні бої.

О скільки на ранах лишилося солі?

А скільки ще буде її?

Дрібні подорожники- вірні заплати

Край стежечки із помилок.

Навчи мене, мамо, мудрішою стати.

В душі почепити замок.

Гойдається вітру грайлива колиска,

Немов степова ковила.

Здавалося, щастя омріяне близько.

Та віра в оману ввела.

Лоскочеться цвіт барвінковий на грудях.

До себе чимало питань.

Навчи мене, мамо, не танути в людях,

Аби не зазнати страждань.

Заманює чай ароматом меліси.

У зошиті плетива рим.

І поки спокуси біжать за куліси,

Так хочеться скинути грим.

До болю стабільно крізь грози і квіти

Збігає життя, як вода.

Навчи мене, мамо, без страху любити.

Адже без любові біда.

Полова і зілля на клаптиках долі,

Де іноді зимно садам.

Та я ризикну. І до вічної солі

Ще дрібочку цукру додам.

© Світлана Башинська