Труп

Зіниці погляд прохолодний,

Спокійно струмениться в далечінь.

Білий мармур оголеної плоті,

Знерухомив плин часів.

Плямистий цвіт під шкірою набрякне,

Блискавицею вкриваються тіла.

Макові поля, шторми та бурі,

Пейзажем покривають тілеса.

Задубіла плоть і кров згустіла в жилах,

Так години перепливають в дні.

Спотворюючи форми комусь милі,

Зростають бутони гнойові.

Роздуваючись, наповнюється простір,

Солодкуватим смородом духів.

Риси спливаються в єдину форму,

Напливом, личинкових хижаків.

Крізь призму забуття,

Покажеться скелет, утім,

Лиш епітафія на камені скаже,

"Колись життя буяло в нім".