Поет

Душа поета плаче чорними сльозами,

не лишилось сліз більше — пішли за вітрами.

А нещасний він плаче, плаче, бо знає,

що сам свою долю повільно вбиває.

Ні ножем, ні петлею, ні кулею в лоба,

а словами, рядками, віршами.

І тексти його — наче вічна хвороба,

захоплюють розум, вбивають думками.