Озеро. Едгар По

в розквіті юності я звичай мав

провідувати місце, що ховав

природи дикий світ у затишку

відлюднім. любив я в надлишку

те дике озеро самотнє серед скель,

й до веж подібні сосни величаві

та коли Ніч своєю тінню накривала

місце те, як і усе, що вона заставала,

здіймався вітер таємничий,

нашіптував мелодію незвичну

лише тоді приходив я до тями,

коли затягувало озеро жахами

утім, той жах мене не залякав,

я з захватом його прийняв

у жодній золотій копальні

я б не відчув це хвилювання,

чи в коханні, у моїм тобі зізнанні

в хвилях злісних смерть чекала

й тим могилу тут тримала,

хто прийшов сюди блукати,

щоби втіху відшукати

чиє серце тут створило рай собі

в озері, похованім в імлі