Електронні книги / #переклад (113)

Жінка довершена.

Її мертве тіло носить

Усмішку задоволення від досягнутого,

Ілюзія грецької необхідності

Ллється сувоями її тоги.

Її босі стопи ніби кажуть:

Ми так далеко дійшли — все скінчилося.

Кожне мертве дитя, згорнуте, немов біла змія,

Лежить біля свого маленького глечика з молоком,

Тепер порожнього.

Вона склала їх назад у своє тіло —

Як пелюстки троянди закриваються,

Коли сад застигає й запахи кровоточать

Із солодких, глибоких горлянок нічної квітки.

Луна не має причин засмучуватися,

Вдивляючись з-під свого кістяного капюшона.

Вона звикла до таких речей.

Її чорний покрив тріщить і тягнеться.

ㅤㅤㅤㅤㅤEdge

The woman is perfected.

Her dead

Body wears the smile of accomplishment,

The illusion of a Greek necessity

Flows in the scrolls of her toga,

Her bare

Feet seem to be saying:

We have come so far, it is over.

Each dead child coiled, a white serpent,

One at each little

Pitcher of milk, now empty.

She has folded

Them back into her body as petals

Of a rose close when the garden

Stiffens and odors bleed

From the sweet, deep throats of the night flower.

The moon has nothing to be sad about,

Staring from her hood of bone.

She is used to this sort of thing.

Her blacks crackle and drag.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤSylvia Plath

Коли прокидаюся під місяцем,

Я не знаю, ким став,

Поки не наближуся до тебе,

Підкоряючись віддачі й прийняттю землі,

Коли вона дихає стрункою довжиною твого тіла.

Так що, дихаючи з припливом, який дихає в тобі,

Рухаючись з тобою, коли ти приходиш і йдеш,

І йдучи за тобою, наполовину в світлі, наполовину в темряві,

Я відчуваю,

Як перший твердий край моєї плаваючої долоні торкається,

А потім ковзає по блідому світлу твого плеча

До ледь помітної місячної тіні твоєї гладкої щоки.

І, малюючи пальцем по перламутровій воді твоєї шкіри,

Я відчуваю подих на твоїх губах,

Що торкається і зігріває найтоншу,

Найвіддаленішу та найпотаємнішу межу мого самоусвідомлення.

Тож я приходжу до тебе під місяцем,

Ніби проплив під найглибшою аркою океану,

Аби знайти тебе там, де ніхто не може жити,

І відчути твоє дихання там, де ніхто не може дихати.

Торкаюся твоєї шкіри,

Як торкався б блідого, шепітного духа припливів,

Якого мої руки намагаються утримати не тим видом сили,

А губи — говорити не тим видом кохання.

Я йду за тобою крізь океанську ніч,

Прислухаючись до твого подиху

В моєму безпорадному заклику любити тебе

Так, як належить.

І я лежу поруч із тобою у твоєму сні,

Як лежав би поруч із морем,

Приголомшений усім іншим, що наповнює мене,

І тягарем, який знімається з мене,

Що до ранку лишатиметься на березі моєї пробудженої радості.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤThe sea in you

When I lie next to you under the moon,

I do not know who I have become unless

I move closer to you, obeying the give and take

Of the earth as it breathes the slender length

Of your body, so that in breathing with the tide

That breathes in you, and moving with you

As you come and go, and following you, half in light

And half in dark, I feel the first firm edge of my floating palm

Touch and then trace the pale light of your shoulder

To the faint, moon-lit shadow of your smooth cheek,

And drawing my finger through the pearl water of your skin,

I sense the breath on your lips touch and then warm

The finest, furthest, most unknown edge of my sense of self.

So that I come to you under the moon as if I had

Swum under the deepest arch of the ocean,

To find you living where no one could possibly could live,

And to feel you breathing, where no one could

Possibly breathe, and I touch your skin as I would

Touch a pale whispering spirit of the tides that my arms

Try to hold with the wrong kind of strength and my lips

Try to speak with the wrong kind of love and I follow

You through the ocean night listening for your breath

In my helpless calling to love you as I should, and I lie

Next to you in your sleep as I would next to the sea,

Overwhelmed by the rest that arrives in me and by the weight

That is taken from me and what, by morning,

Is left on the shore of my waking joy.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤDavid Whyte

Згадаю я пісню про битву у місті,

Анґлійська ганчірка була років двісті,

Але підібралися люди навколо,

Зелений став прапор,

Дідівської волі!

Було це найкраще,

Що бачив тоді,

Як встали ті хлопці за

Волю Ірландії!

Один з товариства близ доків вбитим впав

За честь і за долю, як міг,він воював

В нас не було солдатів, повів лиш хлопчаків,

А парастасом став для них наш маузерів спів.

П'ємо за Патріка Пірса, і тих хто з ним загинув,

МакБрайд,МакДірмед

МакДон, і Том Кларк -

Ви бились за країну!

І слава Джеймсу Коннолі,

Бо він людей повів,

За Волю Ірландії

Кулемети нам відбив!

Один анґлійський капітан казився цілий день -

Кричав "Що за годину я розіб'ю іх в пень!"

А з маузера куля довбешку рознесла -

Душа катюги в пекло вже зразу одійшла!

Кент старий і хлопці тримались, як могли

На жаль, із півдня Дубліну анґлійці надійшли

І багацько там мерців у хакі лежало -

На Волю Ірландії даремно нападали!

П'ємо за неньку-Дублін, звільнили ми її!

І будем пам'ятати, допоки є живі,

Що Волю Ірландії

Зродили ми з крові!

Стій на місці. Дерева попереду й кущі поруч із тобою —

Не заблукали. Де б ти не був, це зветься «Тут»,

І ти повинен ставитися до нього як до могутнього незнайомця.

Мусиш просити дозволу пізнати його й бути пізнаним.

Ліс дихає. Слухай. Він відповідає:

«Я створив це місце навколо тебе.

Якщо ти його покинеш, ти зможеш повернутися знову,

Сказавши: "Тут"».

Немає двох однакових дерев для ворона.

Жодні дві гілки не однакові для в’юрка.

Якщо тобі незрозуміло, що робить дерево чи кущ,

Ти, безумовно, заблукав.

Стій на місці. Ліс знає, де ти.

Ти повинен дозволити йому знайти тебе.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤLost

Stand still. The trees ahead and bushes beside you

Are not lost. Wherever you are is called Here,

And you must treat it as a powerful stranger,

Must ask permission to know it and be known.

The forest breathes. Listen. It answers,

I have made this place around you.

If you leave it, you may come back again, saying Here.

No two trees are the same to Raven.

No two branches are the same to Wren.

If what a tree or a bush does is lost on you,

You are surely lost. Stand still. The forest knows

Where you are. You must let it find you.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤDavid Wagoner

Ось і кінець

Друже-взірець

Ось і кінець

Єдиний друг, кінець

Планам і всім думкам – кінець

Важить воно чи ні – кінець

Ні дива, ні тепла – кінець

В твоїх очах нема життя… мов мрець

Чи ти можеш уявити

Щось і вільне і закрите?

Відчай кличе на чужинський манівець

У край сумних сердець

Загублені у таїнствах… дикого болю

Діти ходили скажені і голі

Всі діти ходили скажені і голі

Літньої зливи чекаючи волі

Чигає небезпека на околиці міста

Їдь королівським шосе, моя люба

Повз дивні сцени золотих копалень

Їдь по шосе на захід, моя люба

Їдь на змії, їдь на змії

До води, до старого озера, люба

Змія довженька, цілих сім миль

Їдь на змії, старій і тому холодній

На заході найкраще

На заході найкраще

Приїжджай сюди побути ледащо

Бус дає шанс і кличе нас

Бус дає шанс, він кличе нас

Водію, куди ж ти забираєш нас?

Вбивця устав зарання, вдягнув обуття

Обрав собі обличчя із давньої галереї

І покрокував коридором

Зайшов у кімнату сестри, і… тоді він

Завітав у кімнату брата, і.. тоді він

Покрокував коридором, і…

Підійшов до дверей, і зазирнув за них

Тату! Так, сину! Я хочу вбити тебе

Мамо… я хочу… їбатися!

Іди, люба, ризикни на цій тусі

Іди, люба, ризикни на цій тусі

Іди, люба, ризикни на цій тусі

Зависнемо позаду у синьому бусі

На синьому килимі, у синьому бусі, ну

давай!

Ось так!

Вбий, вбий, вбий, вбий, вбий, вбий!

Ось і кінець

Друже-взірець

Ось і кінець

Єдиний друг, кінець

Боляче давати тобі волю

Але ж ти ніколи не підеш за мною

Кінець милій брехні і сміху круговерті

Кінець ночам і намаганням вмерти

Ось і кінець

Трохи за межами

себе.

Це там,

де тобі необхідно

бути.

Півкроку

в самозабуття,

а решту

відновить

те, що

ти зустрінеш.

Є дорога,

що завжди манить.

Коли ти бачиш,

як її дві сторони

змикаються разом

на далекому обрії

і водночас глибоко

в підвалинах

твого власного

серця, —

саме так

ти знаєш:

це дорога,

якою ти

повинен

слідувати.

Саме так

ти знаєш,

що це туди

тобі

потрібно

йти.

Саме так

ти знаєш,

що мусиш

йти.

Саме так

ти знаєш.

Трохи за межами

себе —

це там,

де тобі

необхідно бути.

Just Beyond Yourself

Just beyond

yourself.

It’s where

you need

to be.

Half a step

into

self-forgetting

and the rest

restored

by what

you’ll meet.

There is a road

always beckoning.

When you see

the two sides

of it

closing together

at that far horizon

and deep in

the foundations

of your own

heart

at exactly

the same

time,

that’s how

you know

it’s the road

you

have

to follow.

That’s how

you know

it’s where

you

have

to go.

That’s how

you know

you have

to go.

That’s

how you know.

Just beyond

yourself,

it’s

where you

need to be.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤDavid Whyte

Ті, хто не зануряться під

Спокійну поверхню колодязя скорботи,

Спускаючись униз крізь його чорну воду

До місця, де ми не можемо дихати,

Ніколи не пізнають джерела, з якого ми п'ємо,

Таємну воду, холодну й чисту,

І не знайдуть у мерехтінні темряви

Маленьких круглих монет,

Кинутих тими, хто бажав чогось іншого.

ㅤㅤㅤThe well of grief

Those who will not slip beneath

The still surface on the well of grief,

Turning down through its black water

To the place we cannot breathe,

Will never know the source from which we drink,

The secret water, cold and clear,

Nor find in the darkness glimmering,

The small round coins,

Thrown by those who wished for something else.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ ㅤDavid Whyte

"Надія" -- дамочка перната

В душі гніздечко має,

Щебече виспівом без слів

І втоми геть не знає.

Нектарно в штормі враз озветься,

І навіть буря зла

Не має сил спинить Пташинку,

Ту, що тепло дала.

Її я чула в краю стужі,

Й де море незбагненне;

Вона ж бо й в крайнощах ніколи

Не взяла й крихти в мене.

Емілі Дікінсон.

Оригінал Emily Dickinson - “Hope” is the thing with feathers

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.

Чому ти боїшся?

Я тобі друг.

Людей проводжаю

В інакший округ,

Веду до свободи --

Від часу й років,

Сторінку писати нових їх життів.

Мене не шукай,

Все доводь до ладу,

Тоді, коли треба,

До тебе прийду.

Безкраїх стежок

Покажу виднокруг --

Чому ти боїшся?

Я тобі друг.

"Смерть"

Кларенс Едвін Флінн

Оригінал Clarence Edwin Flynn - Death

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.

Вєня Д'ркін (Вєня Д'рантя). Скоріш за все його життя склалося б типово для талановитих співаків з донбасу в дев'яностих. Зачепився у Москві, помітили продюсери, зробив кар'єру, обжився. Або знюхався б, або став би як мінімум рівня цой-грєбєнщіков.

Але він помер у 29 років.

"Ходжу і Гаджу" його весела пісня, не раз співали в компанії під гітару в горах.

Перекласти з російської захотілося скоріше в форматі челенджу, бо лірика то не моє.

ХОДЖУ І ГАДЖУ

Ви казали: ходи, там кльово

Я пішов туди, а там гадко

Я назад прийшов, і тут гадко,

А ви сказали: до тебе було ліпше

В мене є тепер либонь одна здогадка,

Чому, власне, там де я, там і гадко

Може просто саме я ходжу і гаджу

Може просто саме я ходжу і гаджу

А раптом саме я ходжу та гаджу

Тоді для чого мені жить на білім світі.

Шоколадку смачнюню зранку

Ти з'їла та чогось блювала

І весь день тоді чогось блювала

І всю ніч тоді чогось блювала...

І найздогадливіша в світі здогадка,

Може справа зовсім не в шоколадках

А може саме ти ходиш і гадиш

Може просто саме ти ходиш і гадиш

А раптом саме ти ходиш і гадиш,

Тоді сиди і не вилазій з дому.

А ти сказала треба буть ліпше

І, знамо, душою ніжніше

І, знамо, думками чистіше

І покохала мене до нестями

І я тебе покохав до нестями

І ми стали добріше і ліпше

І ми стали чистіше й ніжніше

Й подивились у вікно крадькома ми

А за вікнами гидкії люде,

і від того на вулицях гидко!

А може то усі ходють і гадють?

Може просто це усі ходють і гадють?

А раптом це усі ходють і гадють,

Тоді для чого ми живем на цьому світі

Знають діти, і знають діди то

Знають дурні і знають розумні

Чорношкірі та бліднолиці,

Голубії і навіть зелені...

Знають-знають всякії гадості,

Та не знають те, що має знать кожен:

Бо, раптом-раптом саме я ходжу і гаджу,

Раптом-раптом саме ти ходиш і гадиш,

Раптом, раптом всі ходють і гадять,

Значить це тільки те, що ми ГАДИ!

Олександр Литвинов, (Вєня Д'ркін)

Переклад Андрій Півень

Коли твої очі втомлюються,

Світ теж втомлюється.

Коли твоє бачення згасає,

Жодна частина світу не може тебе знайти.

Час зануритися в темряву,

Де ніч має очі,

Щоб впізнати своїх.

Там ти можеш бути впевнений,

Що не залишився поза межами любові.

Темрява буде твоїм домом сьогодні вночі.

Ніч дасть тобі обрій, глибший,

Ніж ти зможеш побачити.

Ти маєш навчитися одного:

Світ створено, щоб у ньому бути вільним.

Відмовся від усіх інших світів,

Крім того, до якого ти належиш.

Іноді потрібні темрява й солодке

Занурення у власну самотність,

Щоб пізнати,

Що все й усі,

Хто не дають тобі відчути себе живим,

Занадто малі для тебе.

ㅤㅤSweet darkness

When your eyes are tired

The world is tired also.

When your vision has gone

No part of the world can find you.

Time to go into the dark

Where the night has eyes

To recognize its own.

There you can be sure

You are not beyond love.

The dark will be your womb

Tonight.

The night will give you a horizon

Further than you can see.

You must learn one thing.

The world was made to be free in.

Give up all the other worlds

Except the one to which you belong.

Sometimes it takes darkness and the sweet

Confinement of your aloneness

To learn

Anything or anyone

That does not bring you alive

Is too small for you.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤDavid Whyte

Вже французів бачим стяг? -

Кажуть Шан Ван Вогт.

Вже французів бачу стяг, -

Каже Шан Ван Вогт.

Вже настав тепер наш час?

Кажуть Шан Ван Вогт.

Оранжисти зблідли враз -

Каже Шан Ван Вогт.

А де ж висадитись їм?

Кажуть Шан Ван Вогт.

Їх зустрінем у Кільдаре,

Каже Шан Ван Вогт.

Селянину - що робить?

Кажуть Шан Ван Вогт.

Той анґлійський шмат - палить!

Каже Шан Ван Вогт.

То собі який візьмем? -

Кажуть Шан Ван Вогт.

В нас зелений прапор є,

Каже Шан Ван Вогт.

У дідів моїх він був! -

Каже Шан Ван Вогт.

Чи Ірландію звільним? -

Кажуть Шан Ван Вогт.

- Так, від моря - до лісів! -

Каже Шан Ван Вогт.

Будем вільними людьми! -

Каже Шан Ван Вогт.

Ми спим і труємось у сні.

Прокинувшись, приречені страждати.

Сумуємо коли на самоті,

Безỳтримно кидаємось в розваги.

Минеться ця безглузда маячня,

Геть інше завтра змінить вчора.

Нас всіх поглине бáйдужа пітьма.

В мінливості затреться світ довкола.

ОРИГІНАЛ

We rest. – A dream has power to poison sleep;

We rise. – One wandering thought pollutes the day;

We feel, conceive or reason, laugh or weep;

Embrace fond woe, or cast our cares away:

It is the same! – For, be it joy or sorrow,

The path of its departure still is free:

Man’s yesterday may ne’er be like his morrow;

Nought may endure but Mutability.

Чи ти кохав коли-небудь троянду,

Поки квітне повільно вона;

Як розкрила пелюстків принаду,

Пʼянів від аромату вина?

Чи бачив танець її на світанку,

У листі, повному роси;

Чи тремтів від нової любові серпанку—

Вітер теж так кохав її.

Чи тужив ти за нею під місяця сяйвом,

Ночами, що не мали кінця;

Тепер і лице її вкрите туманом,

Мов спогад, допитий до дна.

Чи ти колись кохав так троянду,

І кровʼю торкався шипів;

Чи клявся щоночі її відпустити,

А зранку сильніше любив?

Автор: Ленг Лів (Lang Leave)

Переклад: Невідома Аматорка

прийди ж до мене уві сні, моя любове!

не смію більшого блаженства я просити

явись у променях зорі, моя любове,

щоби вустами на моїх повіках дотик залишити

було все так, як у легендах давніх,

любов еллінську діву навіщала,

аж та прокинулась від чар сакральних,

і всі свої надії миттю полишала

та ніжний сон нехай на очі ляже

Психеї лампа хай не загорить,

коли мені видіння уночі покаже,

як ти повторюєш обітницю в цю мить

прийди ж до мене уві сні, моя любове!

не смію більшого блаженства я просити

явись у променях зорі, моя любове,

щоби вустами на моїх повіках дотик залишити

в розквіті юності я звичай мав

провідувати місце, що ховав

природи дикий світ у затишку

відлюднім. любив я в надлишку

те дике озеро самотнє серед скель,

й до веж подібні сосни величаві

та коли Ніч своєю тінню накривала

місце те, як і усе, що вона заставала,

здіймався вітер таємничий,

нашіптував мелодію незвичну

лише тоді приходив я до тями,

коли затягувало озеро жахами

утім, той жах мене не залякав,

я з захватом його прийняв

у жодній золотій копальні

я б не відчув це хвилювання,

чи в коханні, у моїм тобі зізнанні

в хвилях злісних смерть чекала

й тим могилу тут тримала,

хто прийшов сюди блукати,

щоби втіху відшукати

чиє серце тут створило рай собі

в озері, похованім в імлі

Твір є художнім переладом піратської пісні "Tyme Flyes when You’re Havin’ Rum " (Pirates for Sail).

Прослухати пісню (українську версію) можна за посиланням: https://suno.com/s/MEtHctpUXaYeAtlO

Не буде щастя в Лондоні для сина злидаря,

Тож я покинув рідний дім — подався у моря.

З купецьким кораблем пішов у західні порти,

А за шість тижнів нас знайшли розбійницькі вітри.

На обрії був корабель — ми бігли навтьоки,

Та скоро наздогнали нас ті чорні прапори.

Коли пірати взяли нас, їх кеп промовив вмить:

"Помріть або за нами йдіть, із ромом час летить!"

Із ромом час летить, мій друже,

Із ромом час летить.

Коли стріляєш з всіх гармат — іспанець вже горить.

Коли під чорним знаменом ти ходиш — пам'ятай,

Що скоро мандрам вже кінець,

Бо з ромом час летить!

Пістоль при скроні підказав: я вибору не мав,

Покинув свій я корабель і буканьєром став.

І хоч своє життя зберіг, по правді кажучи,

У моїх мріях лиш були пригоди, ром, скарби.

Старий пірат вручив мені пістоля і ножа,

Я взяв, і капітан сказав: "Ну, синку, вже пора.

Ми джентльмени вдачі — від нас життя біжить,

Тож йди і частку забери, із ромом час летить!"

Із ромом час летить, мій друже,

Із ромом час летить.

Коли стріляєш з всіх гармат — іспанець вже горить.

Коли під чорним знаменом ти ходиш — пам'ятай,

Що скоро мандрам вже кінець,

Бо з ромом час летить!

Два довгих роки я ходив іспанськими морями,

Ми грабували кораблі від Порто до Панами.

Ми забирали все у них — такий був наш закон.

Коли ішли Карибським морем — за нами була кров!

Тож Адміральство в Лондоні послало кораблі,

А в Порт-Роялі зрадник сказав, як нас знайти.

І крикнув капітан наш: "Їх ближче підпустіть!

Жорстока битва буде в нас, із ромом час летить!"

Із ромом час летить, мій друже,

Із ромом час летить.

Коли стріляєш з всіх гармат — іспанець вже горить.

Коли під чорним знаменом ти ходиш — пам'ятай,

Що скоро мандрам вже кінець,

Бо з ромом час летить!

Ми підняли червоний стяг, побігли до гармат.

"В бою пощади не чекай", — сказав старий пірат.

Ми видали хороший залп, та більше їх, ніж нас.

Як пів команди полягло — нас пов'язали враз.

Нас всіх у Лондон привезли в кайданах, мотузках,

І кат вже руки потирав — він відчував наш страх.

Тож капітан сказав мені: "Як добре ми ішли,

Але мандрівці вже кінець, із ромом час летить."

Із ромом час летить, мій друже,

Із ромом час летить.

Коли стріляєш з всіх гармат — іспанець вже горить.

Коли під чорним знаменом ти ходиш — пам'ятай,

Що скоро мандрам вже кінець,

Бо з ромом час летить!

Тепер, як розповів усе, то зрозуміли ви,

Що від мотузки ката вдалось мені втекти.

А як зміг провернути це — ще розкажу колись.

Мандрівка моя ще трива, із ромом час летить!

Із ромом час летить, мій друже,

Із ромом час летить.

Коли стріляєш з всіх гармат — іспанець вже горить.

Коли під чорним знаменом ти ходиш — пам'ятай,

Що скоро мандрам вже кінець,

Бо з ромом час летить!

Із ромом час летить, мій друже,

Із ромом час летить.

Коли стріляєш з всіх гармат — іспанець вже горить.

Коли під чорним знаменом ти ходиш — пам'ятай,

Що скоро мандрам вже кінець,

Бо з ромом час летить!

я бачив його уві сні, обличчя світле,

ще його страждання не затьмили

минулих днів, не ділені на такт, лунали

з вуст його слова, я голос цей впізнав,

під простотою благородність він ховав,

із порожнечі поставав, як подив,

доки усе погане надягало вроду

немов вбрання, що чарами розквітло

аж тут переді мною двері зачинились

я став оплакувати втрачені слова,

забуті оповіді й недосказані секрети

й усі дива, що тут назавжди залишились

й німі думки, що не озвучать їх поети

прокинувшись, я знав, що вже його нема

Don’t put your hand upon another’s shoulder.

This move is welcomed only in a dance.

The trust is animal that is much wilder.

It loves the silent coldness of a glance.

It loves the hours. Minutes. Years and days.

This weird creature fond of scars and pain.

It loves the distance and the unseen chain,

But don’t like touching and its flaming trace.

And in this garden, where nightingales sing,

It hears steps of hunters drawing near.

It waits for traps that lovely words can bring,

And plays this game with cunning, not a fear.

The sorrow and the winter of a soul!

You need this animal and crave to make it yours.

But don’t call him, please, don’t do it now.

It comes itself and gives desired cures.

Автор: Ліна Костенко («Не треба класти руку на плече…»)

Переклад: Невідома Аматорка

Моє майбутнє Я,

будь ласка, будь у гарному здоров'і

не журись в хворобі і не прагни смерті у безмов'ї

мою долоню сьогодення візьми й притисни ніжно до щоки

нехай зітруть скорботу мої доторки

попри те, як плинно час стікає

збережи себе й своє ім'я, у темряві будь світлом полум'я

усміхайся наче квітка, що росою оповита влітку

встань назустріч вітру, щоб неспокій твій розвіяв швидко

обійми кота, притиснись до його м'якого живота, коли щось не так

ароматну свічку запали і усміхнись

хай шматочок шоколаду тане в роті, щоби всі "люблю" підсолодити потім

я тобі наснаги побажаю,

щоби бути тим Майбутнім Я, яким я стати маю

і серденько відкрий для щирого кохання, що його оспівують в зізнаннях

автор (ао3): ImJustTrashk

назва (ао3): Dear Future Self

з дитинства я не був таким, як інші

світ бачив не простим, а більшим

не міг напитись з того ж джерела,

що їх усіх натхненням напува

і смутку звідти ж брати не хотів

розворушити своє серце я не вмів,

щоби так само з усіма радіти

усе, що я любив – я мусив сам любити

одного дня, іще малий, побачив я,

як на зорі мого буремного життя

явилась таїна з глибин добра і зла,

і я заціпенів, щойно вона прийшла:

чи зі струмка, чи з водоспаду

зі скель червоних гір, де падав

промінь сонця, що купалось

в осіннім золоті і оберталось

довкола мене, а чи з небосхилу,

що грізна блискавка пробила

з грози та урагану, й лютих хмар,

які постали наче сонм примар,

(бо решта неба ясна залишалась)

у форму демона вона збиралась -

Іще не осінь! Якщо я

Терплю, як осінь терпить завше,

Печаль минулого буття,

Я знаю: потім стане краще.

Я сотню планів відкладу

На завтра: бо ніщо не пізно.

Мій гроб іще шумить в гаю.

Він—дерево, він бавить гнізда.

Я, як шалений, не ловлю

Усякі хвилі. Все ж, та все ж,

Коли я знову полюблю,

То збожеволію без меж.

Я знаю ж бо, що прийде туга,

Що дружбу і кохання студить,

У відчаї, чужинця так

В собі самому віднайду я.

Та в поєдинку поміж нами

І тим в мені, життя що славить,

Я сам собі суддею стану,

І бій нерівним буде, марним.

Автор: Франтішек Грубін.

Переклад: Невідома Аматорка

Ти – як вітер холодний в морях,

Чи знайдеш знов до мене шлях.

Спів мій вчуй – між хвиль він луна,

Моя любов жива.

На землі й в безмежжі морськім

Буде серце моє твоїм,

Десять літ – і зустріч нова,

Моя любов жива.

Стань із морем цілим одним

Владарюймо навічно ним.

Поховай всі мрії на дні,

Їх душі лиш мені.

Пісню грай, лилась що колись,

І де б шторми не розійшлись,

Ключ до серця знайдеш мій ти

Вдвох будемо завжди.

Шалу й сил не знають твоїх,

Не закути в кайдани їх,

Біль від ран не згасне повік –

Життя твого як лік.

Переклад не для комерційного використання. Всі права належать авторам.

Свинцеві хмари низько небо вкрили,

Сховали ледь живий палевий блиск,

Що заблукав й на тихій набережній згинув.

Старі й криві будинки похилили

Свої шпилясті брилі. Дощ шумить

В косих провулках, вуличках глухих,

Лишень почувся говір десь -- і вже затих.

А сильний дощ шумить все і шумить.

Вздовж берега, в мигтючім мокрім світлі

Під ліхтарями силует майне,

Насуне капелюх на очі й геть гайне.

Маленькі вогники розкидані горять

У чорноті будинків. Вічний плин

Біжить під мостом в темряву далин.

Георг Гайм

Оригінал Georg Heym -- Nacht

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.