пробач

Серед ночі поет на пожовклих листах

Свої думи виводить граційно.

А в пустих дзеркалах не видно лиця -

Гордий погляд згасає невпинно.

Чи бу́ло це все чи приснилось йому?

Де реальність пуста, а де мрія?

Мабуть, досі болить все ще тому,

Що остання не вмерла надія.

Прокидається в тиші. Проклинає думки.

Забуває себе уже вкотре.

Зрозуміти, що йдеш поруч не з тим

Можна тільки коли змовкли кроки.

Зупинилась рука. Зламавсь олівець.

Тихо сльози полились з очей.

Усі спроби знов жити пішли нанівець

Після тих незабутніх ночей.

Що робити, коли так відверто болить?

Виливати знов душу кому?

Розірване серце іще стукотить,

Значить можна повірить йому.

Розпалене полум'я тихих образ

Потроху згасає , та все ж

Назад не повернеш сказаних фраз -

Пробач мені, прошу, за це.