Катам українського народу

Не називайте ви своїми нас братами,

Бо різні породили нас батьки.

Ми рід ведем від Єви і Адама,

А ви ‒ немитих орків байстрюки!

Казав Шекспір: “Гниль дотику не терпить”.

Хотілось перевірить це на вас ‒

Та я гадаю, краще вже померти,

Ніж паличкою ткнуть бодай би раз!

Під людожерів рев та п’яні крики,

У озері зловонних нечистот,

Ввібравши в себе їх закони дикі,

Плодився “скрєпоносний” ваш народ.

Нащадки вбивць і варварів отроки,

Ви мертвими з’явилися на світ,

І поки ми робили перші кроки,

Ви лиш гнили, плодили тлін та гид!

Все марите вкраїнською землею,

Бодай шматочок вкрасти, відхопить ‒

Насититесь сповна ви мрією своєю,

Коли лежать в ній будете і гнить!

Ми не брати, і різні в нас дороги ‒

Коли ми цю закінчимо війну,

Людей чекають слава й перемога ‒

А зомбі врешті ляжуть у труну.