Осіння меланхолія

І знову жовте листя на арені,

А під ногами мокрий тротуар.

Тугих каштанів повно у кишенях,

Проміння струменіє з-поміж хмар.

Осиротіла музика природи

Ховає смуток у густий туман,

Немає більшої, ніж осінь, нагороди,

Що сипле золото у висохлий фонтан.

Шепоче вітер: «Почекай ще трохи!»

Та йде в минуле втомлена природа...

Ступає по землі повільним кроком

Осінній вечір і стиха на сходах.