Пустеля часів

Самотня пустеля не чека відкриттів,

коли вже до неї хоч звук долетів,

він прямо у дюнах й застрягне навік,

звідтіль випускають тільки лиш крик.

Там - сліди воїнів і цілих епох,

покрились піском, як болотами мох,

славетні князі чи безславний крадій,

Між барханами бачили останній свій бій.

З живих лиш старого там можна зустріть,

Не буде тікати, не буде він бить,

Спокійно присяде на пісок і до неба

буде він говорить:

Буря зітре всі ці згадки про нас,

І як Озимандію, поглинув наш час,

За нами хамсін безшумно прийде,

І до судів забере.

Та буря зруйнує минулого тиск,

лишаючи лиш тої памʼяті блиск,

в бетоні чи камені легенди про нас,

берегтиме лиш Час.