Елегія Згасання

О, скільки брам зачинених стоїть,

Немов німі гробниці наших мрій.

В полоні згаслих, втрачених надій

Чекають, коли прийде слушна мить.

На зламі вір, де подих ледь тремтить,

Я тут стою, на краю всіх світів,

Де звук вмирає й мовкне спів вітрів.

Реальність — тінь на савані століть.

Найвища розквітає Красота,

В прощанні бачачи своє спасіння.

Що є життя? Лиш сон, мара пуста;

Велично оповите у траурне убрання.

Душа цвіте для вічного Буття.

Так я згасаю — сповнений Життя.