Запах років

Старість пахне як тисяча дощів,

Сотні гордих літ та безсонних днів,

Тисячі любовних сварок та побачень мільйон,

Як звичай назовні колоситься льон.

Рука хапає руку, що змарніла,

У світлі ламп зблимає посмішка стара,

Нарешті двоє тут займуться ділом,

Бо, зазвичай, не ділиться любов на два.

Їхнє життя було простим і скрутним,

Вояка та інтелігентний пан.

Вона не може постріли рушниць забути,

А він про те, як він її кохав.

Змарнілі руки памʼятають силу,

Яку дають рушниця та перо,

Вони боролися за праве діло,

Та в старості не тягнуть це ярмо.

Їх славні діти відбудують краще,

Все те, що не було їм до снаги.

І він казав - «іди борись, юначе.

Та, як ти зможеш, уникай біди».

Вони робили все, що зможуть,

Вони нарешті заслужили на покій,

Нарешті зрозуміли слово Боже,

Що, полюбив, полюбиш ти і світ.

Наскільки світ не виснажив би тіло

Душа сама змарніти обере,

Нарешті два отут займуться ділом.

Сплетіння душ цілунок заверне.

________

Тинка