Лампові історії

— ...

— Як я зрозумів, що час зупинився та почав зворотній відлік? Та дуже просто — в одну мить помітив, як сніжинки почали кружляти вгору до хмар, замість того, щоб падати донизу.

Прокашлявшись, дістав пляшку води з наплічника та жадібно припав до неї, намагаючись втамувати спрагу. Досі не було зрозуміло чи я й справді проговорював ці малозрозумілі для мене слова вголос, чи то був акт моєї уяви. Провівши рукою по амуніції, міцніше стиснув автомат. Повільно розтебнув та почав скидати броню, не відводячи погляду від старого баристи. Звідки він узявся у цьому напівзруйнованому підвалі урбану* було не зрозуміло. Втім, слова самі вилітали з моїх уст. Що я там робив? Чому щось комусь розповідав? Не ясно. Ймовірно мене контузило після прильоту ефпівішки**.

— Залиште свої хвилювання в минулому, тут ви в безпеці. В моїй кав'ярні немає війни. А щодо снігу — ентропія часу розвернула свій вектор на сто вісімдесят градусів.

Моя ж свідомість продовжувала оповідь — немов би в неконтрольованому сні, де дії сновиди непідвладні сюжету:

— Так, так, саме в той момент, коли сніг пішов вгору, я згадав своє майбутнє, від самого прильоту до нинішньої миті. Не цього прильоту, не зараз, навесні, а тоді — взимку, через десять місяців вперед. І саме в ту ж секунду моє минуле пішло в небуття пам'яті. Увесь досвід минулого зник, натомість майбутнє розкрилося в усій своїй страшній красі.

— Запашної кави? Вона не така, як на позиціях. Справжня...

Справжня — темна, тягуча як нафта, приторносолодка, від якої починали кришитися зуби, справжня окопна кава. Я пригадав свою війну — тягучу зміну пір року на різноманітних еспешках*. Згадав той злісний прильот стодвадцятки**, з якого все й почалося, там в майбутньому й завершилось прильотом ефпівішки зараз. Проміжок часу в якому механіка Всесвіту зламалася. Пам'ятаєте той фільм про чувака, який жив в напрямку від старості до народження. Але ж, будьмо відвертими — то лише фільм, продукт довбаної уяви сценариста. А тут моє життя — і те що кричали мені побратими після контузії, я не міг розібрати, усі слова та речення звучали як в пеклі — з кінця й до початку, нічого не було зрозуміло.

Сьорбнувши кави, поданої старим, я продовжив:

— Той вибух та зміна напрямку часу, яка перекроїла моє життя відбувся там — взимку майбутнього, але моє сприйняття змінилося зараз, після нинішнього прильоту. Чому так?

— О, ці вічні питання: що, чому і як, навіщо, та за що... — старий хижо посміхнувся.

Знову війнуло подихом холодної еспешки, знову кістки відчули тверду поверхню цегляної підлоги підземного гаража, світ довкола почав розчинятися в мареві.

Ледь не зі швидкістю блискавки, я почав бачити численні паралельні світи довкола себе. Світи, в яких той же самий я жив в різноманітних, втім схожих подіях. Світи, які тим не менш різнилися поміж себе, не нагадуючи собою жодного з них. Це було схоже на солянку десятків сотень усвідомлених снів, в яких я перебував водночас. Тисячі моїх "Я" побачили свої відображення в паралельних світах...

*урбан — міська та сільська забудова (військ.).

**ефпівішка — ударний fpv-дрон.

***еспешка — спостережний пункт.

****стодвадцятка — 120-мм міна.