Дамоклів меч

Тиша лунає уже декілька днів,

хмари літають, уникають вогнів.

Дівча на проспекті стоїть - щось забуло,

Вісімнадцять їй, певно, вже було,

чи, може, воно рубікон не минуло.

навпроти неї пропливає життя,

Люди - тікають і кохають,

їх підводить чуття.

Її ж живі і карі очі,

вхопили серед ночі,

хлопчину, що не грав в почуття...

Та час постійно нам диктує своє,

Буря повільно наростала,

блискавка - заділа живе.

Обоє тихо розбіжались,

життям не скористались,

а час все ще повільно іде.

Темрява не сходить уже декілька днів.

А зорі в небі сяють, уникають вогнів.

Дівча біжить, її злякало,

Вісімнадцять вже настало,

Тінь дитинства днів...

навколо неї зупинилось життя,

Люди тихо споглядають,

чекають на її каяття.

Але живі і карі очі

вхопили, знов, у ночі,

того, хто не вдавав співчуття.

Один лиш погляд, один лиш блиск,

одне лиш слово - зника в повітрі тиск.

Одна сльоза - один лиш рух,

обійми - зразу вітер вщух.

Один лиш погляд, один лиш блиск,

одне лиш слово - зника в повітрі тиск.

і погляд вгору тихий,

Дамоклів меч - привітний.

позаду ж - сонця диск.