Тиша, що кричить

Він мовчки йшов — крізь морок і бетон,

Де слово — злочин, правда — небезпека.

Він ніс у грудях нездоланний дзвін

Свободи, що не знала компромісу й втечі.

Його ламали — холодом і тьмою,

Та дух стояв, мов камінь серед бур.

У кожнім вірші — Україна болем,

У кожнім кроці — вибір без прикрас і химер.

Не каявсь він за правду і за честь,

Бо совість — не предмет для каяття.

Його життя — це вирок і протест,

І світло, що крізь ґрати пророста.

Він там, де слово — зброя проти зла,

Де воля — не дарунок, а обов’язок.

Стус не помер — він виріс у серцях,

Як тиша, що гучніше за окови.