Листя

У твоєму волосі завжди було опале листя

А на лиці, зазвичай, лиш усмішка помітна

Я пам’ятаю як сильно на тебе за це злився

Та казав, що виглядаєш немов жалюгідна

З твоїх думок я дитячому диву навчився

Але все ж, тоді ти на багате ти була гідна

Минули дні, вже рік останній наш скінчився

Як виявилось, розумом ти також була не бідна

І ось вже сам я у цьому злому світі залишився

Для багатьох інших ти була ні золота, ні срібна

Лише тобі одній я знайшов сили та відкрився

Благаю, залишись зі мною, ти мені потрібна

Мене мучать дурні думи…Чому тоді барився?

Ти ніби сонце – настільки ти йому подібна

Можливо тепер іншими очима на тебе подивився

У своєму рішенні ти стовідсотково несхибна

Що ж, тепер і я зівлялим листям опинився