Леслі Гроза. Коли впаде Місяць

Леслі.

Треба було одразу здогадатися, що не може віщувати нічого хорошого матюкливий папуга на плечі фронтмена, котрий нічого не чув про сором і з радістю кидається в бійки. Ось не може і все. Хай навіть фронтмен привабливий, а папуга взагалі красень.

Але Леслі чомусь про це не подумала. І коли Ольга, поглядом пообіцявши її четвертувати і згодувати пацюкам, якщо щось трапиться, пішла спостерігати за перевіркою чогось загадкового, а її залишила відповідати на виклики і спостерігати за камерами, Леслі дуже зраділа. Бо це був її шанс нарешті підсадити клятого жука.

Ну, добре, зраділа. І двері закрила, щоб не підглядали, але ж треба було на замок і потім, якщо хтось зайти не зможе, робити великі очі, говорити, що боялася і нікому крім Ольги не довіряла. Чи краще стільцем підперти? Якраз в стилі дурепи… на цей раз в сріблястих штанах і рожевому топі.

Треба було. Але що ж тепер?

Жук, до речі, підсадився без проблем. Захист в екскурсоводів був ще гіршим, ніж в підлітків. Чи вони дійсно нічим незаконним не займаються. Чи впевнені, що вони нікому тут не потрібні, тут є особистості набагато цікавіші. Чи не кличуть справжніх професіоналів, щоб увагу не привертати. Хто їх розбере?

— Чи не довіряють, — пробурмотіла Леслі, згадавши як Ольга противилася, коли майстер знадобився. Леслі ледь не всі зустрічні про це розповіли. Все думала, що своїми силами справляться.

— Цікавенько, — прозвучало над головою, як грім серед ясного неба.

Леслі завмерла, наче це могло чимось допомогти.

— Копалка? — спитав той самий охоронець з тими самими розумними очима. Повиколупувати б їх до чиєїсь матері.

Леслі фиркнула і спробувала відсунутись.

Ось як це здоровидло примудрилося безшумно зайти, підкрастися і нависнути так, що вона не відчула і не помітила? Він взагалі людина?

— Не копалка, — кивнув чоловік, потикавши пальцем в екран і вивівши наверх якісь графіки. — Ефекти не ті, це навіть я розумію. Будемо звати Дена, чи сама розповіси?

— Йди ти, — пробурчала Леслі, поняття не маючи, що то за копалка, що це до біса за графіки, як він зумів їх звідкись дістати і, головне, що тепер з усім цим робити.

— До Ольги? — весело спитав чоловік, нахилившись ще нижче, аж його дихання поворушило пасмо коло скроні. — Чи відразу до директора цього чудового місця?

— Я тоді про браслет розповім, — від відчаю ляпнула Леслі і відразу про те пожалкувала. Та краще б вона цими словами вдавилася.

Він нахмурився і тут же посміхнувся, але посмішка так же миттєво зникла.

— Яка цікава жінка мені нарешті попалася, — промуркотів.

І Леслі зрозуміла, що дійсно попалася. Бо навіть якщо визвати на поміч самого Шефа, він може не встигнути з’явитися. Треба якось самій втікати. Хоч і не хочеться. Після втечі обов’язково добряче перевірять все, до чого вона надто близько підходила. І жука знайдуть.

— Чого ти хочеш? — зло спитала дівчина.

— О, чого я тільки не хочу, — мірійливо відізвався чоловік і подивився так, що хоч під стіл ховайся, не від страху, від самої себе скоріше. Бо наче струмом пробило, від маківки до п’ят і назад. — Але для початку нам краще поговорити.

— Про що?

— Та знайдемо тему, — легковажно сказав він. — Нікуди не пропадай, у нас сьогодні буде дуже цікавий маршрут.

І нарешті перестав нависати.

Леслі подивилася на нього, трішки подумала, видала частину тих слів, котрі говорив вранці папуга. Ага, про світ і місце придурків в ньому, а ще про те, як ті придурки в цьому світі з’явилися.

— Десь я це вже чув, — задумався чоловік. — У мене взагалі чудова пам’ять.

Леслі фиркнула. Теж іще водій і охоронець. Хоч би трішки маскувався. Хоч би заради пристойності.

— Не зникай, — ласкаво нагадав чоловік, смикнув обличчям, але вирішив не посміхатися і пішов собі.

А Леслі залишилася чекати Ольгу.

А куди б вона поділася? Хіба що до Шефа під крильце. Плакатися про несправедливість світу і небезпеку чоловіків. А він би посміявся і відправив до психолога, поговорити про свої проблеми з чоловіками.

— Треба було Янку слухатися, — сумно сказала Леслі. — І чого я ті побачення ігнорувала?

І себе було дуже шкода. З усіх боків шкода. Бо вляпалась по саму маківку. Ще б зрозуміти у що саме.

— На крайній випадок в мене є маячок, маячок, — нагадала собі дівчина. — Мене врятують, врятують. Та й ті робогоробці прилетять. Очі падлюці виклюють.

Хоча в існуванні горобців Леслі, якщо чесно, сумнівалася. У Шефа іноді дуже дивне почуття гумору прорізається, а брехати так, що йому віриш, він завжди вмів. Якби не це вміння, вона б з відпустки відразу на лікарняний пішла, знайшла би спосіб.

— Та що він мені зробить? — пробурмотіла дівчина. — Якщо браслет справжній — нічого. Він же не бандит якийсь.

Звучало якось не дуже переконливо, але Леслі не здавалася і старанно думала про хороше. Треба ж себе якось розважати, поки Ольга не повернулась.