Леслі Гроза. Коли впаде Місяць

Крістоф.

На диво, він навіть виспатися примудрився, хоча ввечері, під супровід матюків папуги, воював з електро-кухарем і тільки дивом його не розламав, а вранці мав приїхати Яр — у нього вихідні між підготовчими курсами. І поступати цей дивак вирішив в напів-воєнну, напів-релігійну старшоосвітню школу. Чому? А там по рейтингам найкращий фізико-математичний курс, а в нього мрія стати інженером і будувати космічні кораблі. За розрахунками Яра, поки він вивчиться, ті придурки, котрі зшивають простір «проколами», якраз дочелімпають до Альфа Центаври. А це має бути цікаво.

В цілому, Крістоф іноді божеволів від цього хлопця і ніяк не міг зрозуміти, він від Дена чимось таким заразився, чи вже таким примудрився народитися? Ага, наплювавши на цілий список бравих воєнних серед предків з боку мами. Безголового батька-гонщика і його родину — суцільно циркачі, шахраї, ворожки і один олімпійський чемпіон в метанні ядра. Друзів мами, серед котрих ні фізиків, ні математиків нема. Та й на самого Крістофа, котрий таке б не потягнув, який би там ай-кью не наміряли.

Та й мама в нього була жінка розумна, але математики воно не стосувалося.

А вранці з’явився веселий Ден і життєрадісно розповів, що він зв’язався з друзями і вони всі разом провернули цікаву аферу, завдяки чому дещо дізналися.

Крістоф його тоді ледь не стукнув. Він прокинувся, чекав Ярослава, а тут цей, загадковий такий, презагадковий. Посміхається і чогось хоче.

А потім Крістоф нарешті прокинувся і зрозумів, що дуже поспішив з цим ділом. Десь на півроку, в кращому випадку. І взагалі, сон штука корисна.

А Ден парубок надто дивний іноді.

— Що ви зробили? — перепитав Крістоф, вперше почувши диво-розповідь і пропустивши повз вуха більшу її частину.

— Ще раз по верхах пройшлись. І до жука твоєї білявки під’ єдналися ненадовго.

— Серйозно? І вас не впіймали?

— Так ми ненадовго і там якраз інших справ повно, не до ледь помітних коливань, котрі іще й збоєм в ряду можуть бути.

— Ти мене зводиш з розуму, — признав Крістоф.

Ден аж завис. В його світогляді зводити з розуму можуть лише дівчата. Он Леслі б запросто могла його звести, якби захотіла. Якраз в його смаку. І з переду, і ззаду, і зріст саме той, і лице приємне, і ні в якому місці не вивірений під лінійку ідеал. Ідеальних на вигляд красунь Ден чомусь не любив. В останню дівчину взагалі закохався всупереч своїм смакам. Вона була тоненька, невисока і в веснянках з ніг до голови. Єдине, що в ній виділялося — великі «ельфійські» очі. А Ден хвостом за нею бігав і мабуть досі на щось сподівається, хоча вона вже майже рік як відбула на свою чудову роботу десь далеко.

— Так, не мороч мені голову, — сказав нарешті.

— Це ти мені морочиш, — озвався Крістоф і обережно уточнив: — Так що ви знайшли і що зробили?

— Невідоме ми знайшли, через котре не співпадала кількість енергії на вході і виході з нашого чудового квартала. А від жука, по системним прапорцям… що ти на мене так дивишся? Кажу ж, просто по верхах пройшлись, практично по купинах скакали. Так ось, щоб ти знав, ці прапорці завжди захищені, щоб в них не колупалися і нічого через них не підселили. Це ази захисту, ну, якщо паролі не рахувати. Але, іще, через той саме захист, ці прапорці надто легко прослідкувати, вони вирізняються. І десь між двома фільтр можна поставити. Що хтось і зробив, довелося анонімку надсилати, нехай чистять. Заодно в наші справи не полізуть, поки все не переберуть.

— Так… — з натяком сказав Крістоф. Він більш-менш розумів про що Ден розповідає. Але ціла картина з його уваги все одно вислизала. І навіть в тих диво-термінах розбиратися не хотілося, якщо чесно.

— Так, — життєрадісно підтвердив Ден. — Про неспівпадіння енергії я тобі вже говорив.

— Котра як входить, так і виходить і ніхто її не використовує? — ввічливо поцікавився Крістоф.

— Використовується, але це легко прораховується, якщо знати, де дані брати. І там велике неспівпадіння з розрахунковим, похибка такою великою не може бути в принципі.

— І нікого це не зацікавило?

— Мабуть на лабораторії списують, по виготовленню різної гидоти. Їх навіть іноді знаходять, мов хтось спеціально направляє. Але якщо не вірити в казочки про лабораторії, котрі тягнуть електрику як не в себе, то я б поставив на надбудову з точково-переривистим зв’язком з материнським тілом.

— Чого?

— Серверний вузол, чи щось таке. Не віртуальна фігня, котра чи є, чи її видумали, чи ще щось. А фізична штука в фізичному світі, котра тільки час від часу підключається до павутини ненадовго, щоб віддати декілька команд, чи «визирнути в віконце».

— Почекай, ти хочеш сказати, що ви його знайшли?

— Дивлячись про кого ти думаєш. Хоча знайшли ми, схоже, обох. Один собі схованку якось побудував, іншого засунули в вірт-капсулу з обрубаним доступом…

— Там таких до чорта. Та заради деяких в те лайно і лізуть любителі розваг.

— Тому потрібно шукати там, де не тиняються сторонні, але де ті ж поліцейські не звернуть уваги. Мені одна дівчина підказала, а потім ми її туди підіслали, на співбесіду.

— Хм… — Крістоф задумався. Де можуть бути капсули, до яких не буде претензій у поліції? Бо їм там саме місце, та й не обійдешся в деяких випадках. — Медична станція, — сказав.

— Вгадав. А де ховається твій нічний кошмар вгадаєш?

— Ми одну штуку підозрілу під скляним ковпаком бачили.

— А що ми іще знайшли, тоніше виявили цікавого?

— Поняття не маю.

— Генератори, Кріс. І час реакції при зникненні живлення. Час, через котрий вони починають працювати. Розумієш?

— Хм… хочеш не дати котромусь запрацювати? А як ви змусите працювати всі інші?

— Та електрика тут насправді часто пропадає, тому й генераторів, як грибів після дощу. Це ми теж виявили і навіть трішки здивувалися. А перервати передачу на фізичному рівні там, де все й так на чесному слові тримається, ну, що може бути простіше?

— А що складно?

— Змусити конкретний генератор не включитися тоді, як охоронна система буде впевнена, що включився. Якось так. Але в мене є ідея.

— Я за тебе дуже радий, — видихнув Крістоф. А що іще скажеш?

— Поліцейські, Кріс, навіть нічого винаходити не треба. Поліцейські чудово вміють робити такі штуки. Обманули систему з генератором, змусили слати фальшиві звіти, а самі тихенько на знеструмлений склад заборонених речовин заходять.

— Ну, добре, — з сумнівом сказав Крістоф.

Коли нарешті з’явився Яр, Крістоф разом з Деном повзали по паркету і тикали пальцями у щось загадкове. Бідний хлопець аж завмер на порозі кімнати, а потім подивився на папугу, він у цій компанії виглядав найбільш осудним.

— Ви що? — спитав трішки постоявши.

— Екран на підлозі розтягнули, так зручніше, — пояснив Ден, з деяким подивом глянувши на високого і широкоплечого блондина, в котрого встиг вимахати кострубатий підліток. Яра він бачив взагалі не часто, якось у них не співпадали ритми життя. — Плани накладаємо і дивимося на співпадіння.

— А-а-а… — з деяким сумнівом озвався і відступив в коридор, про всяк випадок, мабуть. Добре хоч нікого на допомогу викликати не став. Можливо тільки через свого діда, з котрим, в випадку божевілля опікуна в реалі, відразу б зв’язалися соцслужби. Бо дитина ж в біді. — Ну, добре, я поки подрімаю.

— Їсти хочеш? — опам’ятався Крістоф. — Кухар працює, крупи-овочі-приправи в ньому є і навіть кляті фільтри чисті.

— Е? — явно здивувався Яр зміні теми.

— У мене був дуже цікавий вечір, — відповів на незадане питання Крістоф.

— А, ну добре, — сказав хлопець і пішов собі, чи відсипатись, чи їсти. Різниця в часі, дорога, друзі в дорозі і все таке.

— Тобі доведеться бути обережним, — заявив Ден сівши. —Ось за нього ти дійсно відповідаєш.

— Та йому скоро вісімнадцять років, я ж казав! — вперто став пручатися Крістоф, хоча й не збирався ризикувати, не зважаючи на те, що поняття не мав що насправді робитиме. Бо там все буде залежати від того, що виявиться на місці. Поки в них суцільні припущення.

— Може ти не будеш поспішати?

— Чим довше тягнем, тим більше шансів, що нас помітять. Якщо вже не помітили.

— Сам погодився, що твій злий геній носа не висуває і навряд цікавиться родичами Віолки. Надто обрубав свою особистість, щоб вміститися…

— Це теж припущення, — нагадав Крістоф. — Але я впевнений, що в нас тільки одна спроба буде.

— Та роби, що хочеш. Тільки… ти впевнений, що у твоєї білявки дійсно є той маяк, той нейтралізатор і…

— Впевнений. Вона з якогось відділення внутрішньої безпеки. Її відправили в поле, судячи зі всього, ледь не вперше в житті, а може взагалі вперше. Я попитав знайомих і всі, як один казали, що там зараз деякі проблеми з співробітниками через одного дурного президентського охоронця, чи щось таке. Тому її й відправили дивно зниклого хлопчика шукати, бо це було не основне діло і на вигляд не надто небезпечне. Небезпеку офлайнового лайна здебільшого перебільшують, її начальство це прекрасно знає. Ось і відправили білявку. А щоб не боялася, всучили весь набір.

— Сподіваюся, ти правий.

Леслі.

Леслі ще трішки полистала новини, але Місяць, як не дивно, жодного разу їй не попався.

— Може вони дійсно знають, що роблять? — спитала вона в свого відображення і показала йому язика.

Хто вони? Ну, не Шеф же з техніками. Судячи з того, що дівчата все ще розважаються в грі для жінок, а якісь «технічні проблеми» виявили несподівано, чорта лисого вони знають, що роблять. Ні, навіщо, звісно знають. А іще в них є циркуляри, плани директиви, котрі мають допомогти діяти в тій, чи іншій ситуації. Ось вони й діють, як заведено і намагаються отримати, що хочуть. Але якщо скласти все до купи і подивитися, що врешті вийшло з тих бажань і намагань…

— Якась я песимістична, — сказала Леслі. — Може залишитись вдома і сказати, що захворіла? Ото Шеф здивується. Ще запідозрить, що мене блохи серед офлайнового лайна покусали. Ті, котрі на пацюках живуть. І відправить когось рятувати мене від чуми… точніше, лікувати.

Леслі уявила цю картину. Рятувати прийшов чомусь Кріс Мілаш. Заявив, що йому назначили штраф і відробітку в двісті годин на громадських роботах. А громадські роботи, це традиційно ті роботи, на котрі ніхто добровільно потрапити не прагне. І в цю концепцію чудово вписується чумна білявка.

— Що за дурня мені в голову лізе? — аж здивувалася Леслі. — Може ті дивні жінки праві? Потрібно цього фронтмена не бачити і не чути, а то буде лихо. Мені он в новинах попався декілька разів. І що я маю? А в мене дитина, мені не можна божеволіти.

Поговоривши з розумною людиною Леслі пішла збиратися. Хоча їхати до екскурсоводів чомусь сильно не хотілося. Сильно-сильно. А от до Кірта — навпаки, бо було цікаво що і навіщо він зі своїм рудим Деном зробив. Чомусь вона не сумнівалася, що його загадкове повідомлення напряму стосується глюків з офлайновим лайном.

А чого ж іще?

В офіс екскурсоводів вона заходила обережно. Боялася, що там знову ледь не при вході сидить Ольга з черговим диво-пирогом, чи ще якоюсь їжею.

Ні, проти самостійно приготованої їжі Леслі нічого не мала. Вона й сама вміла готувати, он рибу недавно запікала в фользі і духовці, вийшло смачно. Але Ользі тим займатися було не варто. Судячи з її вибору, вона надто любить «цікаві рецепти» і ніколи не пробує те, що отримала їм слідуючи. Інакше не приперла б ту випічку розлякувати чоловіків.

— Я знову про щось не те думаю, — пробурмотіла Леслі, впіймавши себе на тому, що думки ще й нервові якісь. Роззирнулась і замість Ольги побачила Кірта. Він сидів на столі і щось читав чи дивився, розгорнувши на долоні маленький екран. Щось цікаве, бо навіть не подивився, хто там двері відкривав. І ось в такій позі він сильно когось нагадував, але Леслі не змогла зрозуміти кого. Він мабуть відчув її погляд, підняв голову і привітно посміхнувся. І вона посміхнулася у відповідь. Посмішка йому личила, поєднувалася з очима мабуть. Так що посміхається він часто і щиро.