15(2)
Леслі.
— Ну, шукати нові маршрути можна по різному, — сказав філософськи Кірт, зупинившись коло пішоходного моста через канаву з каналізацією на дні.
— І тобі не цікаво, чому нас фактично вигнали прогулятися? — навіщось спитала Леслі, спостерігаючи за тим, як він дістає з рюкзака якісь деталі, дуже схожі на частини дитячого конструктора, і збирає з них щось загадкове.
Деталі з’єднувалися з клацанням і, схоже, надто міцно для дитячого конструктора.
— Ми новачки, нам не довіряють. Особливо в ділі приховування грошей, — відізвався чоловік, коли всі деталі з’єдналися в сувенірний літачок.
— Чи мого жука знайшли, — згадала власні пригоди Леслі.
— Навряд. Тоді б фахівців визивали, а не голову компанії. І нас би намагалися затримати в приміщенні.
Літачок над його долонею припіднявся в повітря і завис.
— А це що? — спитала Леслі.
— Наші очі. Зараз підключимся і подивимося зверху.
— Тут же вірт-офлайн кругом, — зауважила Леслі.
— Не кругом. Тут, насправді, дуже дешеве лайно поставлене. І якщо воно десь генерується туди, де його не видно, це вже буде підозріло. Можеш мені повірити, зверху все має такий вигляд, яким є насправді.
Кірт відпустив літачок на волю через вікно і той став підніматися, як повітряна кулька. Розтягнув перед собою екран, так низько, щоб його не побачили перехожі, якщо захочуть в машину заглянути. І деякий час на тому екрані були звичні яскраві пейзажі. А потім літачок наче з туману виринув. Один з високих будинків тут же перетворився з пристойного в облуплений і явно аварійний. На верхніх поверхах в частині вікон не було скла, а в одному місці ще й арматура стирчала з отвору, мов там щось вибухнуло, але вибух, на щастя мав напрямок надвір і будинок не постраждав. Або якісь диваки ремонтом ось так зайнялися, але не доробили його.
Літачок піднявся іще вище і повільно кудись полетів. Над сірими дахами, на котрих валялися зламані мережовловлювачі, частини вентиляційної системи і інше сміття. На одному Леслі навіть помітила щось схоже на собачий кістяк, але не стала придивлятися. Вулиці темніли внизу, по них ходили люди, місцями навіть доволі багато людей. А іще траплялися вільні від будинків плями. Іноді то були банальні звалища різного непотребу. Іноді просто занедбані пустирі, якісь розвалини, дивні простори з лисими кущами і палатками.
— Ага, — видихнув Кірт і літачок завис над подібним простором між шести будинками. Палаток і сміття там не було. Зате риб’ячим оком зі скла стирчала якась споруда. Не посередині, як можна б було уявити. А вдало ховаючись в тінях кострубатого будинку, залишків рейкового крана, іржавого вітряка, а коли сонце повернеться, ще й металева вежа, обліплена якимось лахміттям, приєднається.
Скло знахідки було брудне і нагадувало немиту кришку від пательні. Навіть дірка від загубленої ручки була. Хтось цю красу місцями присипав листям і мілкими гілками. Дуже дивна споруда, насправді.
— Цікаво, — визнала Леслі.
— На планах Дена тут повинен бути старезний колодязь колектору. Місцева каналізація, місцями перебудована, якісь її частини відрізані від мережі, а накривати колодязі кришечками взагалі дивно. Хіба що там сонячні батареї десь вбудовані в якості аварійних генераторів.
Дівчина кивнула.
Наступна цікава локація була посеред двору-колодязя в черговому аварійному будинку. Купа сміття, перекриті іржавими решітками входи-виходи, а посередині з землі загадково стирчать якісь труби і стоїть здоровенна штуковина з вентилятором.
— Хм… я б сказав що це якийсь нелегальний цех по виробництву чогось не більш легального. Такі тут час від часу знаходять. Місцевим жителям іноді теж попрацювати хочеться, бо гроші надто потрібні.
Леслі кивнула.
Літачок піднявся іще вище і кудись поволі полетів.
І поки він літав, було знайдено ще чотири підозрілих місця.
— І ніхто не робить нічого подібного? — спитала Леслі, коли чоловік повернув свої «очі».
— А ти думаєш як знаходять розплідники для дітей і інше незаконне, заборонене, небезпечне? — спитав Кірт, розбираючи літачок. — Саме так. Це простіше, ніж відправляти людей, щоб вони блукали посеред фальшивих декорацій. Але шукають конкретні речі, в місцях, де очікують їх знайти. Кожен пустир не роздивляються. У них часу і ресурсу на різну дурню нема. Так що…
— Щось нецікаве нікому тут може існувати віками і не привертати увагу, — кивнула Леслі.
— А іще Ден вважає, що цю увагу старанно відвертають, прописавши це в мережах відповідних служб. А ті нічого й не помічають, бо воно їм не заважає. Їм і самим нема жодної справи до місця, куди їх не пускає. От якби поряд з тією скляною фігньою побудували лабораторію для виготовлення якогось лайна, відразу б помітили. Але ж хто дозволить… та й не факт, що там взагалі можна по низу якось пройти, а тим більш протягнути за собою обладнання і матеріали. Хочеш, щоб тебе не чіпали, ускладни до себе шлях максимально. І люди на тебе плюнуть.
— А ми як пройдемо? — спитала Леслі.
— Якось там пройти можна, воно ж теж потребує технічної підтримки, а тут без людей ніяк, хто б що не казав. Ден шукає.
Леслі кивнула і подумки пораділа, що він не сказав, що піде один. Хоча лізти в якесь підозріле місце їй не дуже хотілося. З іншого боку, а як вона тоді про все дізнається і знайде хлопчика?
— Думаєш хлопчик десь там? — спитала.
— Навряд. Він десь там, де його можна годувати. Ден теж шукає. Якісь алгоритми у когось купив. Математичні. Не дуже розумію навіщо.
— Хм… може збере аналітику і виявить якісь відхилення від місцевої норми? — припустила Леслі. — Так заручників іноді знаходять. Але не факт, що спрацює.
— Може й воно, — кивнув Кірт і гарно потягнувся. — Мені так хочеться просто увірватися кудись, набити пики і все вирішити силою. Але тут так не вийде. Доводиться чекати.
— Хм?
— А іще… Леслі, якщо я щось розумію в житті, все доведеться робити одночасно. Твої… співробітники зможуть негайно виїхати, куди вкажуть, якщо ти попросиш і надасиш хоча б якісь докази, що саме там перебуває хлопчик?
— Він там буде? — спитала Леслі. Ризикувати дитиною їй зовсім не хотілося. А Кірт, схоже, збирався зайнятися чимось іншим, не порятунком дитини.
— Буде. Поки я цього малого ідіота не знайду, нічого робити не стану, — сказав вперто.
— Я зможу їх переконати, — рішуче сказала Леслі.
Маршрут вона з Крістофом придумали. Дурнуватий. Просто записали все, що трапилось на очі і хоча б трішки виділялося. З чим і прийшли до великого начальства.
Начальство до маршруту поставилось поблажливо. Пообіцяло колись потім, в невідомому майбутньому, навчання і підвищення зарплатні. Спробувало ляснути Леслі по сідницях, але Кірт вдало її відтер від столу і зобразив бажання навчатися, працювати, а може навіть служити в якості сторожового пса. Вийшло в нього так натхненно, що начальство похитало пальцем, сказало, що підлещуватися не надто добре і відпустило з миром. У начальства були й інші справи.
Ольга десь пропала разом зі своїм пирогом. Потім прийшла група пришелепуватих в рожевих париках і величезних окулярах. Від них тхнуло хімічним пивом на «гірських травах» і пережареним арахісом замішаним на сушених анчоусах. І загалом, їм було весело і без Леслі. Що вона їм там розповідає про навколишнє, їх явно не цікавило. Вони дружно поіржали над будинком схожим на статевий орган, покидалися в голубів шматками булки і щасливі відбули в напрямку віртуального капсульного борделю, якщо вірити Кірту. Мабуть туди відразу й хотіли, але треба ж чимось цю подорож замаскувати від дружин і подружок.
Більше нічого цікавого так і не відбулося. Ну, якщо не рахувати задумливі погляди Кірта, котрі він час від часу на неї кидав. Але рук власник розумних очей не розпускав (Леслі впіймала себе на тому, що навіть трішки про це шкодує), попрощався ввічливо і пообіцяв писати якщо щось знайдеться. Вона йому теж пообіцяла — збиралася покопатися в аналітиці. Соціальній і витратній. Раптом щось візьме і відкопається цікаве. Професіонал вона, чи хто?
Так що просиділа Леслі над цією аналітикою, попутно кропаючи звіт для Шефа… довго просиділа, ледь не забула поїсти.
А потім приготувала собі чай, нарізала бутербродів, бо чомусь саме їх захотілося, і навіщось написала Кірту:
«Привіт».
«Хорошої ночі», — тут же відізвався він. — «Побажав би цікавої, але ж не без мене».
Леслі мимоволі фиркнула, хоча він її не бачив і не чув.
«Самовпевненність», — написала.
«Бажання», — відізвався він.
«Велике?», — поцікавилась Леслі.
«Не надто», — відповів.
— І про що це він? — пробурмотіла Ленслі. — Чоловіки!
«І чого бажаєш?», — спитала навіщось.
«Зараз пожерти, а ця тварюча машинерія не готує, фільтр в неї забився, промиває», — відповів загадкове.
«А загалом?»
«Загалом знайти малого, впевнитися, що я таки помилився, хоча навряд, і затягнути одну білявку на побачення».
«Хм?»
«Знаю одне місце, туди тільки по запрошенню можна потрапити. Тобі сподобається. Воно дуже тобі пасуватиме». — І підкріпив ці слова мрійливою дівчиною з коктейлем.
«Хм?!» — дійсно зацікавилася Леслі. Зазвичай її намагалися затягнути туди де дорого, чи туди, де пафосно, чи навпаки, погуляти в парку, поїсти морозиво, а потім піти грітися в найближчий почасовий готель. А тут пасуватиме.
«Побачиш», — пообіцяв самовпевнений чоловік.
«А потім?»
«А потім, як піде. Попереджую, я та іще харизма з привітом, ти точно голову втратиш».
«О?», — Леслі підкріпила своє здивування великими очима з великими віями. Очі старанно кліпали і витріщалися. І були скоріше смішними, чим романтичними.
«Втратиш-втратиш. Ще на зоряній дорозі втратиш, будеш притискатися і робити вигляд, що тобі страшно. А я буду підтримувати, сильно, але не нахабно. Десертів, до речі, там не готують, тільки фрукти нарізають і напої ще досить екзотичні. Зате можна танцювати при низькій силі тяжіння і коли жінки одягають правильні сукні, вони мов живі істоти реагують на кожен рух. Це гарно. І відчуття, що екзотичну пташку в обіймах тримаєш, тендітну таку. А сам такий великий і сильний»
«Мені дійсно подобається», — признала Леслі. Вона ні про що подібне навіть не чула.
«Ось! А потім станеться страшне».
«Хм?»
«Я перетворюсь в чудовисько і затягну тебе в свій барліг. Він в мене досить затишний».
«Ой, як страшно», — прокоментувала Леслі і додала посмішку, хоча в тілі з’явилося очікування, гаряче таке, важке і в барліг захотілося, бажано на всю зиму. В будь-якому разі нездійсненне бажання. Бо таке собі можуть дозволити тільки жінки без обов’язків. Пропасти в якомусь барлозі, грітися в обіймах власника і носа звідти не показувати.
«Тобі сподобається, я дуже постараюся», — легко пообіцяв чоловік.
— У-у-у-у… — видохнула Леслі.
І хто над ким знущається?
Чи ніхто ні над ким?
— Ти доросла, самостійна жінка, самообман, то не твоє, — нагадала собі Леслі, побажала Кірту чудових снів і обірвала зв’язок, притулила долоню до чола, трішки так посиділа і рішуче собі нагадала: — Ти навіть не знаєш яке в нього насправді обличчя. Може він страшний настільки, що ще втечеш з криками. — в це чомусь зовсім не вірилось. А навіть якщо страшний… — Добре, одне побачення, просто щоб впевнитися, що воно того не варте. Чи варте. Добре, побачимо. Ото Янка сміятися буде.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!