Леслі Гроза. Коли впаде Місяць

Крістоф.

Остаточно і безапеляційно Крістофа виправдали через дві неділі. Чому посприяли три фактори. Ним дійсно хтось зацікавився і цьому комусь він був конче потрібен. Правда, хто саме, не сказали і навіть не натякнули, що відмовитись він не зможе. Навпаки, говорили, що йому вистачить часу і на творчість, і на сім’ю і на улюбленого майора Піддубного. Мабуть хотіли, щоб він собі всю голову зламав, намагаючись здогадатись, що то за організація і чим вона займається, раз їй такі диваки потрібні.

Другим фактором стало те, що орієнтуючись за знайдені Деном цифрові пастки і залишки мертвого генія в серверному колодязі, вдалося знайти схожості і відслідкувати щось дивне. Де відслідкувати, чому дивне, Крістофу теж не сказали. Мабуть знущалися.

А третім і головним — те, що на суд, навіть на армійський, подібну справу краще не виносити. Бо тоді паніка після спроби Гірта Лері захопити владу ледь не на всій Землі, його зомбі і інші розваги будуть здаватися мілкими і незначущими квіточками. Бо тоді ж виявиться, що в остаточній смерті жодного злочинця не можна бути впевненим. Не кажучи про те, що ті, хто тихо сидить по камерах, не розмножились де-інде в цифровому світі.

Так що зі всіх причетних взяли підписки, наобіцяли страшного, всучили по «прянику», пообіцявши ще більше, якщо будуть тримати язика за зубами і відпустили по домах. Навіть від Маринки охоронця прибрали, з чого Крістоф зробив висновок, що знайденому дивному до дітей другого покоління і взагалі планети Земля не було жодного діла. Та частина генія хотіла до зірок, а не супутники на планети кидати. Мабуть і до людства їй жодної справи не було.

— А це ідея, — сказав Ден, вислухавши. Вони знову стояли в нього на балконі і споглядали незрозумілі вогники над парком. — І так він міг спробувати зберегти якомога більше самого себе. Розділив на частини, розкидав по схованках, а потім вони колись мали з’єднатися. Якось.

— Ага, тільки я одну частину знищив, — сказав Крістоф. — Ну, туди йому й дорога.

— Є підозра, що разом з тим фальшивим штучним інтелектом Віолка знищила іще одну частину. Там теж були схожі залишки, але ніхто не зміг зрозуміти, частина чого вони. А тепер знають, що шукати, заглядають в найбільші діри, так що, якщо є якась ще четверта частина, знайдуть.

— Будемо вірити.

— Браслет тобі не повернули?

— Ні, там якесь своє розслідування, більшою частиною психологічне на основі моїх відповідей, особливо в перші години після. Навіть лізти в те не хочу. Не віддадуть, ну й чорт з ним.

Ден загадково хмикнув.

— Думаєш віддадуть? — спитав Крістоф. Вогники над парком дружно зупинились, а потім полетіли направо, наче на якусь перешкоду натрапили.

— Поняття не маю. Але де вони іще знайдуть таку цікаву особистість? — заусміхався Ден. — Добре, а чим ти збираєшся поки займатися? В тебе офіційна відпустка, по чутках, ти зараз взагалі з якоюсь кралею на якійсь горі сидиш з лижами.

— Е? Трясця, я зовсім про це забув! Думав пошуки малого бовдура будуть довшими.

— И-и-и-и… — застогнав Ден.

— А що буду робити? На море поїду. Візьму в аренду один будиночок і поїду. Не сам. Я ж пообіцяв їй море.

Ден хмикнув і поплескав долонею по плечі.

— Тільки начальство не забудь попередити, щоб не загубили. І переконайся, що вона може поїхати з тобою.

— Так в неї теж відпуска. Я питав. Там у них все, що можуть, перетрушують. І нарешті якихось любительок грати в віртуальних принцес з капсул випустили.

— Як же цікаво люди живуть, — здивувався Ден.

Леслі.

Якщо начальство каже:

— Дві неділі відпустки, вважай це винагородою!

І грізно виблискує очима при цьому, розумні дівчата не стануть питати, а що ж там таке сталося? Розумні дівчата подякують і побіжать у ту відпустку, поки начальство не передумало.

Ось так і вийшло, що посеред робочого тижня Леслі сиділа в кав’ярні, милувалася фонтаном і напіввуха слухала Янку, ту, котра подруга. Розповідала вона про шикарного чоловіка з біцепсами і всім, що є далі по списку, з клепкою в голові і навіть, диво з див, одного з небагатьох, котрого не лякало її місце роботи. Мабуть тому, що і сам він від подібної роботи пішов недалеко, та міг би і взагалі не йти, якби не виперли. Тому він зараз приватний детектив. А почалося все з того, що він спробував розвести її на потрібні йому відомості і копії документів. А потім виявився такою лапунею, прямо хоч закутайся в нього і йди зимувати десь далеко на півночі.

Леслі слухала, іноді кивала. Думала про те, чи не забрати Янку молодшу з її диво-школи і звозити в місце цікавіше. Вона мабуть вже не буде проти, вважаючи, що постійно якихось хлопчиків б’є. І взагалі, голос Янки старшої дивовижно сплітався з шумом фонтану і людей. Зверху пригрівало сонечко. В чашці смачна кава. Просто чудовий видався день. Що іще потрібно для щастя?

І тут Янка запнулась на половині слова і кудись витріщилась.

— О, — видихнула і заусміхалась, миттєво забувши про свого лапуню з великими руками, котрі тримали її ніжно і обережно, як порцелянову.

Леслі озирнулась і першим, що вона побачила, був монструозний мотоцикл на магнітній подушці. Він завис прямо на лінії, котра відмежовувала пішохідну частину вулиці і площу з фонтаном від тієї, де можна було їздити, негабаритним транспортом, не швидко і не завжди. Так що їздили там найчастіше власники двоколісного транспорту, починаючи з самокатів з велосипедами. Мотоцикли були рідкістю, а тут раптом от таке.

Після мотоциклу очі вишукували того, хто сидів за кермом. Правда він там уже не сидів. Він стояв поруч, в куртці, наче знятій з героїчного пілота космічного корабля, котрий тільки вчора врятував людство, в звичайних чорних штанах і чорному матовому шоломі. І все разом справляло враження не менше, ніж мотоцикл.

— Зараз виявиться якась мавпа, — сумно сказала Янка, коли чоловік став знімати шолом.

І вперше на пам’яті Леслі помилилась. Бо це виявився Крістоф.

— Та щоб я зі своїх підборів впала, — здивовано сказала Янка.

— Це Крістоф, — підскочила на стільці Леслі.

— А? Той з котрим ти натерпілася страху на висоті? — перепитала подруга, уважно подивилася на Леслі, на чоловіка, котрий бадьоро наближався, знову на Леслі і припечатала: — Я б теж полізла. Навіть на ту гору, де купа замерзлих трупів валяється.

А потім завмерла, як глядач в очікуванні початку вистави.

Крістоф підійшов, посміхнувся, що твоє сонечко.

— Можна? — спитав.

— Сідай, — дозволила Янка, котрій нетерпілося дізнатися, навіщо він прийшов.

— Як ти мене знайшов? — спитала Леслі, познайомивши його з подругою.

— Ден вислідив по камерах, — спокійно зізнався цей тип і знову посміхнувся.

— І що тепер? — спробувала зобразити невдоволення Леслі, хоча хотілося посміхатися.

— Я зазвичай дівчат не переслідую, але в мене особисте питання.

— О, яке?

— Поїдеш зі мною на море? Прямо зараз. Чи придумати інше побачення?

— Ов, — видихнула Янка і легенько стукнула Леслі по нозі під столом, натякаючи, що якщо вона зараз почне зображати незайману дівицю, котра мріє про служіння Господу, то отримає чашкою по голові.

Леслі згадала свою фантазію, примружилась і несподівано для самої себе промуркотіла:

— Чудовий варіант.

І мстиво не стала говорити Янці, що обіцяний був затишний пляж, без натовпу людей. Потім розповість.