Світло
Темною-темною вулицею біжить промінчик світла. Це Марта знову засиділась у подруги і повертається додому. Увечері в селі вже не світять, бо світломаскування ніхто не відміняв. Тому ті, хто осмілюються гуляти в такий час, мусять мати або хороший зір, або ліхтарик.
Отак-от потихеньку, присвічуючи перед собою та оминаючи калюжі, дівчинка доходить до свого подвір'я, закриває фіртку і заходить до хати. Спочатку знімає куртку та роззувається, потім йде в дальню кімнату, щоб сказати:
- Мамо, я вже вдома!
А мама як завжди:
- Ти чого так довго? Бачила, яка година?
Марта лише тихо виправдовується, мовляв, з Юлею браслетики плела. А далі йде у дитячу кімнату, де живе з братами і сестрою. Старша сестра Настуся сидить за столом і щось пише, присвічуючи телефоном (сліпає, як каже мама).
- Привіт, що робиш? - просто питає Марта.
Настуся одразу вимикає своє світло і ховає записи.
- Лягай в ліжко, потім тобі розкажу.
Марта сумно дивиться у вікно, потім сідає на своє ліжко поруч з хлопцями. Орест грає на телефоні в якусь гру, а Павлик дивиться у вікно.
- Агов, Павлику, нащо мене видивляєшся? Я вже вдома!
- А, Марто, я не тебе, - озивається той, швиденько кидаючи погляд на Марту. - Там щось блимає.
- Це безпілотник, - мовила Настуся.
Брат з сестрою ніби не почули.
- Де - там? - Марта і собі глянула у вікно.
- У небі. Може літак? - злякано спитав малий. - Чи ракета?
- Покажи мені ракету! - відірвався від телефону Орест.
- Ти що не розумієш, що вона тебе вб'є? - скрикнула Настуся і підбігла до вікна.
Якусь хвилину всі просто мовчки вдивлялися в небо.
Раптом блимнула червона цятка і почала дрібно мерехтіти.
- От, на наших очах народилася нова зіронька! - зрадів Павлик.
Вона злетіла трохи вище, знову опустилась. Діти довго вдивлялись у ту цятку.
- Сумніваюся, можливо це ті дрони, які, кажуть, заглядають людям у вікна.
Усім в кімнаті стало якось моторошно. Всі вкрилися ковдрою і пригорнулися до Настусі.
- А хто це міг запустити? - спитав Павлик.
- Може, дядько Руслан. У нього є безпілотник і над його подвір'ям воно літало, - припустила Марта.
- Не знаю, а що як в селі завелись шпигуни? - сказав Орест.
- І хто б ото? Наче ж всі свої.
- Ох, як спатки хочеться! - позіхнув Павлик.
- А ти завтра вкоротиш мені рукави, Марто? - питала Настуся. - А я тобі свою казку прочитаю.
- Можливо. Якщо доживу до завтра.
Так і сиділи до ночі, схвильовані світлячком у небі. Та за годину він зник і діти лягли спати.
А наступного дня до хати прийшов дядько Микола. Коли Марта спитала, що то вчора літало, він розповів:
- У селі щовечора літає безпілотник аграрної фірми, перевіряє, чи хто, бува, з трактора солярку не зливає. А ви не хвилюйтесь, вам він нічого не зробить.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!