Смерть на полі бою

Смерть літає, незрима, над полем бою,

Де солдати гинуть в кривавому герці,

Вона їх забирає, та веде за собою

Душі, чиї тіла вже на порох стерті.

Не потрібна коса їй, щоб когось убивати,

Смерті одяг охайний - ні плями крові,

А довкола пекло, гучно рвуться гранати,

Чутно крики солдата від рани страшної...

Тільки Смерть свого часу чекає терпляче,

Щоб забрати душі вічних героїв...

І страшна та робота у Смерті, одначе, -

Не вона їх вбила, - то ворог скоїв!