Терен Спогадів

Моя душа розпалася на тисячі зірок,

Дзеркал, що є відображенням думок.

Проникає в кожний свідомості закуток

Холодний спогад, що пробирає аж до кісток.

Повільно росте тихий іній на руках,

Що поширив кригу в сліпих очах,

Щоб спогади постали в яскравих кольорах

Та побороти пітьму незвіданого в думках.

І крижаний терен із серця пророста,

Що поволі все тіло ніжно оповива.

І через втомлені, холодні вуста

В’ються, вкриті тереном, слова.

І коли ж ця невидима крига розтане

Та серце, наче фенікс, з попелу постане,

Й терен, що холодом оповив, зав'яне,

І смуток думок в яскравому світанку кане.