Сад Барв

Кожен приходить до Саду Барв

І там знаходить свій мольберт.

Кожен уже має із собою пензель,

Один єдиний назавжди.

Та ніхто не отримує звичних барв.

Їх не купити чи знайти.

Їх навіть неможливо зробити.

Їх потрібно відкрити в глибинах своєї душі.

І, взявши пензель у руки,

Всі емоції та думки в мить присутню

Забарвлюють ворсинки кольорами.

І кожен починає малювати.

Кожного дня нова картина,

Нове полотно та кольори.

А часом із незмінними мотивами

Проходять довгії роки.

Та буває, що пензель втрачає кольори

І лиш чорним чорнилом пише.

Хтось скаже: це також красиво.

Та, можливо, щось не так у митця в душі.

Усі почуття, тривоги й страхи

Можна також побачити на полотні.

Та буває, що вже немає ніякої мети

Чи причини, щоб далі картини фарбувати.

Усі барви зливаються в один

Безмежний чорний колір пустоти.

І з часом митець забуває,

Як виглядають різні барви та кольори.

Та раптом з’явиться червоний

У нього серед чорної пустоти.

А потім і жовтий, і зелений, та інші кольори.

Проте вони не від його руки.

Це інший митець із Саду Барв,

Адже кожен приходить сюди

І може залишити слід

не тільки на своєму полотні.

І, глянувши на барви не свої,

Митець усе пригадає,

Якими яскравими бувають кольори,

І про інших митців у Саду згадає.

Якщо подивитися навколо,

То безліч мольбертів стоять у Саду.

Проте не біля кожного полотна

Вдасться знайти його творця.

Намальовані в Саду картини

Залишаються тут навіки.

І лиш тінь їхнього творця

Помітна поруч на густій травині.

Їх уже немає в Саду Барв,

Пензлі давно засохли,

А на запилених мольбертах

Уже не з’явиться нове полотно.

Проте їх ніколи не забудуть.

Їхні залишені картини, кольори

Та барви на чужому полотні

Залишать свій слід назавжди.

Кожен приходить сюди

І малює всіма кольорами своєї душі.

А коли прийдуть останні часи,

Кожен стане барвою, де зростатимуть нові Сади.