Мить довжиною в життя

Йога слухав доповідь Лома. За два дні він втратив на фабриці двох братків. Їх застрелили. Хто і як - невідомо. Ніхто нічого не чув і не бачив. Йога відправляв десяток людей прочесати фабрику. Недослідженими залишилися два місця - кімната за електрою і лаба. Ні туди, ні туди братки лізти не хотіли. Тунель, через який на фабрику лізли снорки - підірвали і він обвалився. Йога розпорядився на фабрику не заходити. Тримати периметр. Час від часу бандоси чули звук дзвіночків з фабрики. Один з них, що ходив з Артом на зачистку, розповів, що він чує його не перший раз. Братки тримали периметр. А Йога не знав, що йому робити далі. Скоро до нього мав прийти сквад Волі. Вони не були в приязні між собою, але і не ворогували. Йога отримав повідомлення по закритому каналу. Це значило, що в зоні назрівало щось недобре. Він сподівався, що сквад Волі щось прояснить.

На базі Долга в дворі біля вогню сиділи Петренко, Воронін, Зулус і Макс. Решта скваду Волі розташувались біля поста. Вони здали зброю і розмовляли з бійцями Долга. Раз у раз долинав сміх. Хоча поза базою такого б не було.

Макс розказав свою ситуацію, Зулус свою. Воронін уважно вислухав Макса. Потім сказав:

- Нас зіштовхувати лобами не треба. Ми й так не дружимо. Але причин для агресії у нас немає. Вже який рік ми не воюємо. І не хочемо. Кожен займається своїм. Тепер все стає на свої місця. Ви розмовляли з Душманом? І це не його люди напали на вас?

- Ні, не його. Душман хоч і відморозок, але він не ідіот. Тим більше, щось таке вичудити йому б не дав Вовкодав. Душман тільки замовлення приймає. А по факту, бойовий лідер не він. Так що ні. Це не мерки. У вас з синдикатом останнім часом траблів не було?

Воронін поморщився. Він не любив жаргону і сленгу.

- Ні, не було,- відповів Зулус. Він, як не частина ієрархії, плювати хотів на субординацію. Воронін і Петренко закривали на це очі.

- Ми обходимо їх точку на дикій території боком, або по договорняку. Конфліктів не було.

- Тоді це не вони,- Макс відкрив банку енергетика, - вони не дурні, розуміють, що ви запросто їх можете вибити звідти. Ваші думки, кому це вигідно?

Петренко знизав плечима.

- Без поняття. Немає клану, який би виграв би з цього. До речі, сьогодні наш сквад приніс з болота якийсь мотлох. На Чисте небо теж був такий напад.

- Тю. Та кому ті ще ботани здались? В них ні сили, ні впливу. А що за мотлох?

- Консервна банка, недопалки і гільзи.

- Ви встановили, де було куплено консерву?

Воронін подивився на Макса з деяким роздратуванням і повагою одночасно. Всупереч байкам і міфам, що Воля - це банда наркоманів і п'яниць, він сам, як толковий тактик визнавав, що організація клану була не гірше від Долга, в подекуди й краще. Питання не було випадкове.

- Ні. Партії ніхто не переписує. Та це і так нічого не дало. Ми взагалі думаємо, що це фальшивий слід. В нашому і вашому випадку було спрацьовано чисто, без слідів. А тут такий букет.

Воронін логічно прийшов до того ж висновку, що й трійця в хатині Дока.

Макс був змушений погодитися.

Пискнув КПК. Макс прочитав повідомлення від Душмана.

" На днях у нас був конфлікт з одиночкою на смітнику. Загинуло троє моїх людей. Одиночка і ми дістали замовлення на аномальну рослину. Але замовник відправив нас саме на перехоплення одиночки. Він виявився не один і мої люди загинули. Одиночку ми вирішили не чіпати. З ним в парі ходить дівчина- ветеран. Поганяло Ліра. Можливо це звено з цього ж ланцюга. Ми з Вовкодавом принаймні так думаємо."

Макс показав повідомлення Вороніну. Той задумався..

Макс знав, хто така Ліра. Вона не один раз була на їх базі. Йому добре запам'яталась струнка дівчина, тиха з виду. Така тихоня, поки Повар не вирішив помацати її за сідниці. В той день Повар втратив половину зубів з лівого боку щелепи. Удар дівчини був такий, ніби його прибили битою. А от що за одиночка, Макс не знав. Варто було б поговорити з ним.

Воронін теж знав, хто така Ліра, хоча не був знайомий особисто. Про доньку Видри з групи Стрільця знав багато хто.

- Зулус.

- Га?

- Не гакай. Забирай сквад. Таких же відморожених, як і ти сам. Бери Анубіса і його дуболомів. Підете на смітник. У Прапора дізнаєтесь про одиночку. Якщо він на смітнику, Прапор повинен бодай щось знати. Поговоріть з діггерами й Бісом. Тільки нормально. Бо я знаю Анубіса. Старший ти. З тебе і спитаю.

Зулус мовчки підвівся і пішов. Воронін повернувся до Макса.

- Будемо обмінюватися інфою. Ваш сквад пішов до Йоги. Ми прошерстимо смітник. Ніякого електронного сліду. Все через посильних. Відсьогодні я забороню відкривати вогонь по ваших сквадах по всій зоні. Поки не вирішимо спільну проблему - у нас мир. Петренко - виконуй.

Полковник пішов. Воронін продовжив.

- Сподіваюсь на такий же крок від вас.

- Без проблем, генерал. Лукаш погодиться.

- То вирішено. Твої люди голодні? Зараз нагодуємо.

Воронін дав зрозуміти, що їм тут раді. Принаймні поки що...

Лукаш отримав повідомлення від Макса. Прохання заборонити вогонь в бік Долга. Приклав файл- сканкопія наказу Вороніна. Лукаш видихнув. Тепер вони мали вільний прохід повз пости Долга. Макс зробив велику справу. Лукаш покликав Кремня.

- Передай задроту, щоб на всі КПК Волі передав наказ - заборонити вогонь по Долгу. Дозволити вхід на базу, але здавати зброю. Все, йди.

Кремінь вийшов. Тепер треба було дочекатися новин з темної долини....

У Лісника в кімнатці було багато людей. Багато, як ніколи. Він жив тут останні 40 років. Не виїхав в евакуацію, ні після другого вибуху. Він був старший за Дока. І так само зона берегла його. Він дивився на чотирьох гостей.

- Ти не знайшов?- глухо спитав сталкер в Севі.

- Не так все просто, - відповів другий, в Зорі.

Більше питань не задавалося. Всі розуміли, що якщо чогось не зробили, то не було можливості.

- Що робимо?

- Шукаємо цих стрілків. Знайдемо хоч одного - знайдемо відповіді на всі питання. Тепер окреслимо коло пошуку.

Сталкер в Севі окинув всіх поглядом.

- Це не Долг і не Воля. Сьогодні Макс був у Вороніна. Вони домовились про спільні пошуки.

- Які в них плани? - спитав Лісник

- Долг перевіряє смітник, Воля - темну долину і Йогу. Вчора Макс і Лукаш зустрічались з Душманом і Вовкодавом. Теж мимо. Вовкодав обіцяв підтримку. Але там є нюанс - Ліра.

- Твою ж дивізію...

Сталкер в армійському бронекостюмі потер обличчя.

- Вона яким боком до цього?

- Поки не знаю. Але ми це вияснимо. Тепер задачі: я беру на себе дику територію. Ти,- показав на сталкера в армійському бронекостюмі, - провентилюй вояк. Чи не їх комбінація. Ти, - сталкер в Зорі, - знайди Ліру і поговори з нею. Тоді ми складемо пазл. Лісник і Док - обробка результатів.

Група розійшлася. Задачі визначені. Треба було виконувати...

Ліра і Арт підходили до Агропрому. Здалеку побачили Грунта. Підійшли до нього.

- Привіт, Грунт.

- Привіт. Я допоможу. Всі питання потім.

Тільки він це сказав, як з-за кущів повиходили солдати і взяли Ліру і Арта в кільце.

- Здайте зброю. І не смикайтесь.

- Грунт, якого хера? - крикнула Ліра.

- Ліро, довірся мені.

- Та хера з два!

Вони здали зброю. Їх взяли в кільце і повели. Дорогою до НДІ Артур мовчав. З'явилося відчуття, що гра закінчена...

В НДІ їх замкнули в кімнаті. Ліра сіла на ліжко і закрила обличчя руками. Артур сів поряд. Вона поклала йому голову на плече.

- Вибач. Я.... Я не знала. Я думала, він допоможе з транспортом.

- Забий. Може це й на краще.

- Тепер нас пов'яжуть і за периметр. І в кутузку... Що я наробила...

- Не панікуй. Може все обійдеться.

- Треба було спробувати відбитися.

- Без шансів. Там не строковики були. Скоріше група оперативного реагування. Ти бачила, як вони стояли?

- Взяли в кільце.

- Не просто в кільце. Вони стояли таким чином, щоб уникнути лінії дружнього вогню. Навіть не враховуючи їхньої броні. Ми б поклали двох. Решта нас. Просто кільце то не проблема. Таке кільце - без шансів.

Скрипнув замок. В кімнату зайшов солдат, поставив на стіл туристичну плитку з балоном газу, казанок і два пайки. Мовчки вийшов. Ліра хотіла щось спитати, але Арт зупинив її.

- Не треба. Давай поїмо. Скоро все дізнаємось.

- Може, трахнути тебе? - Ліра примружила око.

- Не зараз. І не тут. Згодом обов'язково.

- Ти впевнений, що буде наше згодом? Втрачаєш можливість.

- Я в тобі бачу набагато більше. Тому давай краще поїмо.

Артур обняв дівчину. Вона сильно притулилась до нього.

- Добре,- прошепотіла вона...

Ліра звичними рухами запалила плитку, розігріла пайки. Їли мовчки. Їм залишилося тільки чекати....