Мить довжиною в життя

Блокпост Долга перед баром відвідали дорогі гості. Зулус розмовляв з Прапором. Анубіс зі своїми костоломами сиділи біля багаття.

- Значить, знаєш такого? - питав Зулус.

- Знаю. Був тут з тиждень тому. Привів еколога і двох йолопів, типу його охорону. Наш сквад вивів їх на дику територію.

- Що скажеш про сталкера?

Прапор здивувався питанню.

  - Та що скажу? Толковий мужик. Принаймні справив таке враження. Та й репутація позитивна була. А на чорта вам він?

- Недавно атакували наш сквад, Волю і Чисте небо. При чому якось дивно. По ведучому один постріл і все. Наш вижив, а от у Волі і Чистого неба по мінус одному.

- Ти думаєш, це він?- здивувався Прапор?

- Ні, це не він. Але на нього напали мерки недавно. І їх порішали. Є варіант, що це все пов'язано.

- Ні чорта собі. Спитайте діггерів. Може щось більше розкажуть. Тільки в бандосів не стріляйте.

- Це чого? - не зрозумів Зулус.

- Вони тепер партнери. Діггери копають, братки охороняють.

- Ого розклад. Ну добре. Підемо ми.

Зулус махнув Анубісу.

- Йдемо.

Коли він підійшов ближче, сказав:

- Йдемо в депо. По бандосам не стріляти.

- Як скажеш.

Анубіс не здивувався. Його взагалі важко було здивувати. В Ангарі їх зустрів Зам.

- Звісно, знаю такого. Допоміг нам. Він посередником між нами і Йогою виступив.

- І що, у вас мир, дружба, жвачка?

- Ну мир так точно. І партнерство. Причому взаємовигідне.

- До чого зона дійшла. Залишилося тільки Моноліт на чай запросити. Добре, а що за конфлікт з мерками?

- Подробиць не знаю. Ліра притягла його ледь живого. Підстрелили його. Його наш медик на ноги ставив.

- Як він в бойовому плані?

- Стріляє добре. Відбивав накат братків. Холоднокровний, розсудливий. Добре володіє ножем.

- Де він зараз?

- Пішов в бік Агропрому. Разом з Лірою.

- Коли?

- Вранці. Години чотири тому. Може трохи більше.

До Біса йти сенсу не було. Картинка склалася більш-менш. Зулус дивився, як Анубіс дивиться на братків. Підійшов, тихо сказав:

- Навіть не думай.

- Та хоч би парочку.

- Йдемо на Агропром. Він там.

Анубіс покликав своїх. Двоє мордоворотів слухняно пішли за ним. Воронін не дарма відправив саме їх. Анубіс і його коновали найкраще підходили для найбруднішої роботи. А щоб не наробили дурниць, пішов Зулус. Він був одним з трьох, кого слухав Анубіс. При всьому своєму дурному характері, це був добре підготовлений боєць по всіх сферах - рукопашник, непогано стріляв, знався на підривній справі. Сквад взяв напрямок на Агропром.

Сквад Волі до Йоги вів Граніт. За домовленостями між Лукашем і Вороніним вони пройшли шлях без проблем. Бандоси з повагою дивилися на сквад, запакований у бронекостюм і екзоскелет. Граніт зайшов до Йоги.

- Слухаю тебе, братело, - сказав Йога.

- Недавно було скоєно напади на три сквади. Наш, Долга в Чистого неба. Щось знаєш про це? - Граніт навис над Йогою.

На Йогу це не справило враження. Він спокійно відповів:

- Не знаю. Знаю, що якась падла двох моїх пацанів положила. Не в курсі?

Граніт розгубився. Він не знав нічого про Йогу і вирішив зайти з позиції сили. Безумовно, Воля була сильніша від банди Йоги, але пахан боягузом не був. І позиції здавати не збирався.

- Тааак, цікаво. Ви оглянули трупи? З чого шмаляли?

- Ні, ну в натурі. Я шо, криміналіст?

- Лікар є? Він оглядав?

- Оглядав.

- Поклич його. Якщо все так, як я думаю, то це багато може пояснити.

Йога гримнув на всю горлянку:

- Лом. Лепілу сюди. Вже!

За три хвилини зайшов медик бандитів.

- Що у тебе?

Йога повернувся до нього.

- Зараз кореш завдасть кілька питань по загиблих пацанах. Кажи, як є.

- Та без базару.

Граніт присів на стілець, який жалібно заскрипів під його масою.

- З чого вбили?

- Одного фіг знає. З другого жмура калашну маслину витяг.

- Звичайну чи бронебійну?

- Та хер зна. Я не шарю.

- Постріли були смертельні?

- Так, без шансів, в натурі.

- Ясно. В мене все.

Медик вийшов. Граніт звернувся до Йоги:

- Де їх знайшли?

Йога подумав:

- Біля фабрики.

- Точніше. Це важливо.

- Треба Лома спитати.

Йога покликав Лома. Коли той зайшов, Граніт одразу запитав:

- Де знайшли братків?

Лом наморщив лоб. Потім повільно відповів:

- Першого біля останнього ангару. Другого наступного дня приблизно в тому ж місці.

Граніт підвівся.

- Виходимо на фабрику. Я і мої люди обдивимось все. Ви на територію не заходите.

За 15 хвилин сквад Волі підійшов до фабрики. Граніт звично розставив людей і вони впевнено зайшли всередину. Дослідили цехи. Порожньо. Граніт зайшов за електру. Скритка Стрільця. Прочитав записку. Вийшов. Двері в Х-18 замкнуті. Дослідили подвір'я. В паркані біля труби колектора вибита плита. В крайньому гаражі в ямі вичовгані сходи. Цікаво. Ніби хтось ходить. Більше нічого. Граніт зі сквадом вийшли. Він докладно записав в блокнот все, ним що звернув увагу. Звернувся до Лома:

- Ми йдемо до своїх. Йога хай на фабрику не лізе. Ми проаналізуємо і знайдемо винних. Все,- повернувся до своїх,- в дорогу. Сквад пішов. Лом переказав все пахану. Йога мав тільки чекати...

Знайомо скрипнув замок. До них зайшов прапорщик і два солдати.

- Виходимо.

Арт з Лірою вийшли з кімнати. Їх відвели на третій поверх. В якийсь кабінет. Біля вікна стояв міцний низькорослий вояка без кітеля, в самій футболці. Короткі рукави відкривали сильні м'язисті руки з кількома шрамами. Тату на плечі - бригада ДШВ. " Музиченко" зрозумів Артур. Полковник не паркетний, бойовий. Це плюс. Легше буде розмовляти. Арт ще зі служби ненавидів штабних щурів, які і пороху не нюхали.

Полкан повільно повернувся до них.

- Присядьте,- сказав він голосом, не терплячим заперечень.

Арт і Ліра сіли на стільці. Він - навпроти.

- Так чим я можу вам допомогти?

Арт і Ліра перезирнулися. Вони не чекали такого. Зваживши всі за і проти, Ліра сказала:

- Нам потрібно на склади. До Волі. У вас є вертушка. Якщо треба, заплатимо.

- Дівчинко, штурмовий гелікоптер це не таксі. Давайте розберемо вашу проблему. У вас є протоптані стежки. Чому не підете?

- Відстежать КПК. Ми не можемо ризикувати.

- За вами полюють?

- Скоріш за все так.

Полковник замислився на хвилину. Потім спитав:

- Значить ти не впевнена? І що вам потрібно на складах? Врахуйте, ваша щирість вплине чи допоможу я вам, чи ні.

Артур уважно подивився на полковника. Він не випромінював загрози. Не грав доброго поліцейського, в саме не випромінював загрози. Потім видихнув і випалив.

- Нам потрібен хакер. Щоб відстежити, звідки вислано повідомлення.

- І тільки?- полковник здивувався.

Потім дістав рацію.

- Маренич! Бери свого генія з пілікалкою і до мене.

За дві хвилини зайшов здоровенний майор і якийсь студент з ноутбуком.

- Ось він допоможе,- сказав полковник. Розкажіть проблему.

Артур пояснив хакеру, що йому треба. Хакер дістав з сумки жмут кабелів, спритно підключив КПК Артура до ноутбука і почав стукати по клавіатурі. Минуло хвилин десять. Програміст підняв голову до майора.

- Мені потрібна кава і протеїновий батончик.

Майор пробурмотів щось в рацію. За дві хвилини принесли термокухоль з кавою і два протеїнові батончики. Айтішник застукав по клавіатурі з новою силою. Полковник щось писав. Раптом ожила його рація:

- Полковнику, вийдіть. Терміново.

Музиченко вийшов.

Минуло з півгодини. В кабінеті було чутно тільки звуки клавіатури і чортихання хакера. Ще за годину спец ляснув долонями по столу і вигукнув:

- Є!

Всі повернули до нього голови.

- Що там? - полковник теж хотів знати.

- Цікаво все. Навіть дуже. Перші два повідомлення прийшли з великої землі. Ну, з-за периметра. Це був.... Хакер назвав відомого бізнесмена і благодійника.

Повернувся полковник з якимось чоловіком у дивному бронекостюмі. Хакер замовк. Музиченко дав знак продовжувати. Програміст кивнув.

- Але,- продовжив він,- в останньому відеофайлі залитий вірус. Написаний дуже професійно. Завдяки ньому сигнал був перехоплений і перенаправлений. Бізнесмен отримав повідомлення про вашу смерть,- хакер глянув на Артура. Потім продовжив:

- Але ідентифікатор адреси бізнесмена залишився тут. І він знаходиться ось тут - хакер повернув ноут. На екрані стояла геолокація - фабрика темної долини.

- Щоб я здох....Йога? - Артур не повірив своїм очам.

- Ні, це не Йога. Ідентифікатор лідера бандитів тут- айтішник показав на недобудований комплекс.

Артур почав здогадуватись.

- Твою ж тричі в.... Це ж..

- Х-18. - закінчив незнайомець.

Музиченко перевів на нього погляд.

- Ви знаєте про неї, товаришу полковник?

- Давай на ти і без звань. Знаю.- він повернувся до Артура,- що ти збираєшся робити?

- Треба в лабу. Тільки як? Двері замкнуті, ключ- карти нема. Йти в бар, там інформатор. Може він знає, в кого карта?

- Ти думаєш це розумно? Ти не знаєш, що там чекає.

- Не знаю. Але відповіді там.

Незнайомець дістав жовту ключ-карту. Х-18.

- Звідки?

- Тобі не все одно?

Ну триндець...

Артур повернувся до хакера:

- Повідомлення про рослину прийшло звідти?

- Так, про рослину і про списання боргу.

Арт офігів. Значить, його хотіли позбутися. Його врятувала жадібність мерків і Ліра. Але залишалася проблема з Душманом і синдикатом.

Артур звернувся до полковника:

- У вас є зв'язок за периметр?

- Є. Що треба?

- Зв'язатися з батьком і з бізнесменом.

- Маренич. Принеси супутниковий телефон.

Майор миттєво виконав наказ.

- Відійди в куток. Дзвони. Номер бізнесмена зараз хакер знайде.

Артур тремтячими пальцями набрав номер батька. Він відповів не одразу.

- Алло.- Арт впізнав його голос. Трохи постарілий, але його. На очі на вернулись сльози. Але сталкер взяв себе в руки.

- Здрастуй, батя....

- Артур.... Ти живий... А мені передали...

- Живий, батя. Як ти там? Все нормально?

- Нормально. Після операції оклигав. На роботу хочу.

- А мужик, що операцію оплачував, не з'являвся?

- Так він же мені й передав, що ти... Ну, того. І сказав, що ти йому за операцію віддав усе. Що за херня, сину?

Артур пізнав владний голос батька.

- Все добре, батя. Я ще наберу при можливості. Тому мужику нічого не кажи. Так треба, батя. Бережи себе.

Сталкер поклав слухавку.

Артур взагалі перестав щось розуміти.

- Піаніст, ти знайшов номер бізнесмена?

Хакер заіржав, як кінь.

- Так мене ще ніхто не називав. Знайшов. Тримай.

Він дав йому листок з номером. Арт підійшов до всіх. Сказав:

- Він списав борг. Дзвонити чи ні?

Незнайомець одразу відповів

- Думаю, не варто. Коли все закінчиться, перекажеш йому всю суму. Вона в тебе буде.

- Якщо не здохну тут.

- І таке може бути.

Артур звернувся до Музиченка.

- Ви нам допомогли не просто так, правда? Що ви хочете натомість?

Полкан уважно подивився на Артура. Потім сказав:

- В Х-16, на Янтарі, біля головного пульта є кімната. Двері до неї заварені. В кімнаті сейф. В ньому документи. Вони повинні бути в мене. Мої люди вміють воювати, але в зоні не виживуть. Ти виживеш. І принесеш. По часу не обмежую. Туди ніхто не полізе. Тільки псих. І ти.

Артур кивнув. Вибору не було.

- Ліро, підеш зі мною в темну долину?

- Звісно.

Втрутився незнайомець.

- Я теж піду з вами. Ще один ствол не завадить.

- Ти вмієш виживати в зоні? Я не хочу з тобою няньчитись.

- Розберемося, - усміхнувся незнайомець.

Артуру і Лірі повернули зброю, поповнили боєкомплект, медицину. Вони троє стояли перед воротами НДІ і дивились вперед... На них чекало дуже важке випробування...