Мить довжиною в життя

Ліра дивилась, як батько доїдав останню консерву. Її руки тремтіли. Вона боялася того, що зараз буде. Вона взяла руку батька - сильну, грубу і ніжну, як колись. Не хотіла відпускати.

- Тату.... Може, ми підемо втрьох? Разом?

Видра - Легенда зони - усміхнувся і відповів:

- Як би я цього хотів, доню. Ти навіть не уявляєш. Але.... Такі, як ми, помічені зоною, ходимо одиночками. Якщо ви будете біля мене - станете її здобиччю. Зрозумій, моя дівчинко. Ти знайшла мене там, де ніхто не міг. Сидячи там, в клітці, я чекав кінця. А дочекався тебе. Зона дала мені ще один шанс. Але мені....

А ти ще маєш можливість, можливість повернутися до нормального життя. З Артом. З тим, хто тримається бодай за щось людське.

Ліра мовчала. Потім, проковтнувши клубок в горлі, промовила:

- Як це бути поміченим зоною? І чому ви одинаки?

- Бо ми заплатили страшну ціну. Ми всі, я, Стрілець, Провідник... Ми всі когось втратили. Коли ти маєш напарника, з яким розділяєш все - від консерви до ящика від бюрера, життя в зоні виглядає інакше. А коли ти його втрачаєш.... Зона ставить своє клеймо. Словами важко передати.

Видра встав і вправно одягнув універсальний захист Долга. Підігнав ременями по розміру, взяв наплічник, вклав пістолет в кобуру. Автомат повісив за спину.

- Бачиш, доню, ця броня - тепер моє прокляття. Я маю її носити в пам'ять про сталкера, який загинув в тій клятій лабораторії. І це борг, який я маю сплатити, показати, що його смерть не була даремна.

Ліра обняла його за торс і притулилась до грудей...

Видра поцілував її в маківку. Як колись, в минулому житті, коли ветеран зони Ліра була маленькою Алісою і показувала свої дитячі малюнки. Як плакала в ночі. Як в неї випадали перші зуби. Як переживала за першу двійку в школі...

- Ми ще побачимося? - хлипнула дівчина.

- Як вирішить зона, доню. Або коли ти мене знайдеш. Ти вмієш шукати, маленька....

Видра повернувся і вийшов. На виході з їдальні розминувся з Артом. Уважно подивився на сталкера і тихо сказав:

- Бережи її, хлопче...

Артур промовчав. Слова були зайві. За столом плакала Ліра. Арт мовчки сів поруч і притулив дівчину до себе. Ліра не стримувала сліз.

Вони сиділи так півгодини. Викид вщух. Ліра витерла сльози і тремтячим голосом спитала:

- Куди далі, Арт?

Арт погладив її по плечу.

- А куди ти хочеш? Можемо і за периметр. Жити.

- Ти сам в це віриш, сталкере? Ти зможеш жити там? За периметром.

Артур задумався. 

- Боюся, що вже ні.

- Тому й питаю. Куди далі, Арт?

Артур повільно відповів:

- В мене є зобов'язання перед Музиченком. Треба дотримати слово. І я це зроблю.

- Ми це зробимо.

Арт уважно подивився на Ліру. Вже не було тої заплаканої маленької дівчинки. Перед ним була сталкерка- ветеран, з чіпким поглядом і твердими намірами.

- Підемо через кордон. Треба провідати табір новачків. І Вовка з Фанатом.

  - І Глорію, мабуть? - Ліра хитро примружила око.

- І Глорію. Квітів їй принести.

Ліра похитала головою. Мовляв, ви невиправні...

Пара збиралася до виходу. Перевірили БК, зброю, медицину. Детектори, артефакти в поясах. Технік бандосів перевірив броню. Все було в порядку. Артур начепив на комбез жовту нашивку ветерана.

Викид вщух. Двоє ветеранів стояли біля виходу з бази бандитів. Йога стояв біля воріт і спитав:

- Куди ви зараз?

- В зону, Йога. На Янтар.

- А з лабою що?

- Полковник знищив замок. Другий вихід заміновано. Якщо є можливість - залий бетоном.

- Та де ж його взяти?

- Ну тоді не пускайте туди нікого.

Йога кивнув.

- Як будете тут, заходьте. Ти багато зробив для нас, Арт. Для тебе... Для вас завжди відкриті двері.

Йога поглядом провів пару, яка пішла в сторону ферми....

Одиночка в костюмі Долга без знаків розрізнення дивився на дві фігури, йшли по мокрій після викиду дорозі в бік ферми і переходу на кордон.  " Хай вас зона береже, діти" . Він йшов на смітник і далі. Ближче до центру зони. Тут, на околицях, йому робити було нічого...

Арт з Лірою, вже оговтавшись, підходили до архіаномалії. Детектор Ліри засік три артефакти. Полум'я, око і вогняна куля перекочували з аномалії в контейнери ветеранів. Арт нарвав жмут жовтих смердючих квітів.

- Боооже, навіть в лабі так не тхнуло, - поморщилася Ліра, - от же ж гидота. І нафіга воно?

- Після першої зустрічі зі снорками мені мало не зламали ребра. Глорія маззю з цих квітів поставила мене на ноги. Тому я їй теж зобов'язаний.

Ліра не відповіла. Вона звично взяла автомат на готовність і пішла вперед. Дорога була нескладною. Розряджаючи і обходячи дрібні аномалії, вони дійшли до тунелю на кордон. Застрелили кабана. В тунелі двох котів. Відстріл подібних мутантів став рутиною. На АТП сиділи троє бандитів. Побачивши Арта з Лірою, махнули їм.

- Підходьте. Якраз пляхан є.

Арт похитав головою. Тільки сказав:

- Зачепите новачків - уб'ю.

- Та ти шо, Арт? Йога ж цинконув, що мир. Ми ж ні- ні.

- Ну- ну...

На вході в табір новачків стояли двоє зелених юнаків. З обрізами. Побачили парочку.

- Тю, хто це такі?

- Глянь в КПК.

Один з них, порпаючись в кишенях, нарешті дістав надолонник.

- Ого, два ветерани. Пропускаємо.

Юнаки посунулися, даючи дорогу.

Арт з Лірою зайшли в хатину Глорії.

Без стуку. Як завжди.

- Ого, кого це до нас принесло. - Глорія усміхнулася до вух.- а ти, здається, Ліра? Давно тебе тут не було. З рік мабуть.

- Може й більше. - Ліра не горіла бажанням розмовляти з Глорією.

Арт простягнув їй смердючий жмут жовтих квітів.

- Тримай. На чудо-мазь.

- О, а це добре. Зараз дві тищі переведу.

- Не треба. Якомусь бідоласі допоможеш. Вовк в таборі?

- Біля вогню.

- З чашкою?

- А як же....

Вовк вже знав, що прибули Арт і Ліра. Ліру він не бачив більше року, навіть думав, що вона загинула. Він згадав, як сам робив з цієї дівчинки сталкера. З Артом було простіше. Все таки морпіх, навички виживання і поводження зі зброєю, тактичне мислення придавали великий бонус до навчання. А тепер до нього прийшли два терті і перевірені зоною ветерани. Такі, як він сам. А то й досвідченіших. Він пив чай зі своєї незмінної чашки і маякнув до Ковша:

- Придумай щось особливе. Дорогі гості прийшли.

Ковш глянув на дорогу і його рот роз'їхався в усмішці.

- Ого. Та це ж Арт.

Ліру він не знав. Вона залишила табір до його приходу.

Ковш вже розпалив кухню.

- Зараз щось типу плова буде.

І схилився над баняками.

Ліра присвиснула.

- Ого. Польова кухня. Сильно.

Арт підійшов до Вовка:

- Здоров, Вовче.

Два сильні кулаки стукнулись на привітання.

- Як ви тут? Ти ще цвіллю не вкрився?

Вовк засміявся.

- Та ні. Братки приходили. Передали послання від Йоги. Одиночок не чіпають тепер.

- Так вони тепер кришують діггерів за відсоток. Охорона, всі діла.

- Знаю. Біс через Фаната розповів. Дипломат у нас тут є. Ви з темної долини? Що там? До речі, Ліро, я, чорт забирай, радий тебе бачити живою.

Ліра ледь усміхнулася.

- Дякую, Вовче. Твої уроки не раз рятували життя. А в темній долині...

В лабу ходили.

- Знайшли ключ?

- Дегтярьов допоміг. І Долг.

- Полковник? Це пов'язано з нападами на сквади?

- Так, пов'язано. - відповів Артур.

Ковш приніс здоровенну миску з пловом і ложки. Від миски просто неймовірно смачно пахло.

- Їсти подано, сідайте жерти, будь-ласка.

І пішов.

Арт спробував. Це було неймовірно. Майже, як вдома. Він продовжив.

- В лабі жив велетенський контролер. Він підкорив собі якогось вченого. Зомбував сталкерів в висилав їх на провокації. Плюсом, вчений з ноутбука перехоплював дані. Сволота розкрила весь потенціал лаби. Навіть полтергейста виростив. Про снорків і кровососів мовчу. Якби не Анубіс....

Про Видру Арт промовчав. Якщо буде потрібно - розповість Ліра.

- Полтергейста? Як його вбити?

Ліра, прожувавши плов, відповіла:

- Зулус нашпигував його з кулемета. Плюс ми додали. Сильна тварюка. Краще в бій не вступати. Якби не Анубіс...

- Анубіса я знаю. Репутація ще та, але він сталкер справи. Не базікає.

- Це точно,- в один голос погодилися Ліра й Арт.

- Що далі? - сьорбаючи чай, спитав Вовк.

- На північ, Вовче. Янтар і Х-16.

- Гибле місце.

- Як і Х-18.

- Та не зовсім. Але перед тим, як туди лізти - зайдіть до Сахарова. Він вивчає ту лабу вже багато років. Йтимете через Агропром чи дику територію?

- Через Бар. Та треба і Вовкодава побачити. За двох мерків розрулити. Не хочемо у списку ворогів бачити синдикат.

- Ну і друзями вони вам не будуть. То найманці. Не забувайте.

- Пам'ятаємо , друже.

Плов з'їдений. Розмова біля вогнища зігріла душу. Розпрощалися. В бік мосту йшли двоє ветеранів. А вслід їм дивились два новачки, Вовк і Глорія....

Майор Кузнєцов відмовився брати оплату.

- Ти працюєш з Музиченком. Тому поки що маєш зелене світло.

Арт здивувався. Але залишив майору пляшку горілки.

- Для здоров'я, майор.

Пара йшла далі. Пара підстрелених собак. Електри на старому місці не було. Після викиду пропала. Зате перед воротами КПП була воронка. Арт і Ліра вправно обійшли.

Корч на вході побачив знайоме обличчя:

- Арт! Ветеран вже. Вітаю.

- Ні з чим, друже. Це більше мінус, ніж плюс. Фанат де?

- Тут я, Арт. - почувся знайомий голос. - Ліра, радий тебе бачити.

Ліра обняла Фаната.

- Привіт, наставнику.

Кулак Фаната міцно вдарився об кулак Арта.

- Ветерани. Ну треба ж... Куди шлях тримаєте?

- На північ, друже. Янтар. До ночі хочемо в депо потрапити. А вже скоро.

- Вдалого полювання, сталкери.

Фанат і Ліра швидко йшли, спритно оминаючи небезпеку. Раз по раз лунали одиночні постріли - після недавнього викиду звірі вийшли на полювання. Біля стосу плит з'явилася хімія. Арт витяг звідти артефакт. У них був запас. В депо вони планували перепочити і рухатися в Бар. Також через діггерів треба було передати ноутбук з лаби Грунту і далі Музиченку.

Роботи було багато....