Мить довжиною в життя

Сквад Грунта поповнював припаси на базі. Рудокоп не допитувався про подробиці. Знав - прийде час і він все дізнається. Досвідчений лідер звик довіряти своєму другу. Як це дивно не звучить, вони були знайомі не один і рік, багато через що разом пройшли. Тому і могли вважатися друзями.

На зону стелився м'який червневий вечір. Не вистачало тільки коників. На жаль, чи може на щастя, комах в зоні майже не було. Грунт зі слухового віконця в сильний монокуляр оглядав прилеглі території. Чуйка підказувала - хвіст тут. І він не помилився. На пагорбі, поруч з засипаним виходом із підземки він помітив двох наймитів. Хог був у легкому комбезі, щоб бути рухливіше. Він вступати у зіткнення явно на збирався. Другий у важкій броні. Грунт дістав КПК і набрав повідомлення, також приклав мітку. Змінив віконце і спостерігав...

Музиченко дивився, як Піаніст намагається з підручних засобів оживити твердий диск. Подав голос КПК. Цей пристрій йому дав сам Грунт, для зв'язку. В принципі, хакертміг наладити канал зв'язку, але про це знали б в штабі. А йому цього не хотілося.

Повідомлення було від діггерів.

" Перший рейс невдалий. Ми на базі. Готуємось. Привели хвіст. Допоможи. Грунт." І мітка.

- Маренич!

Майор з'явився миттєво.

- Сквад спеців на це місце. Взяти живими по можливості. На твій особистий контроль.

- Слухаюсь.

Майор вийшов. За десять хвилин четверо офіцерів у новітніх бронекостюмах п'ятого покоління, з тепловізорами вийшли на пошук. До мітки їм треба було пройти менше кілометра. Маренич вирішив не гратися в дипломата. За десять хвилин його специ попарно блокували одного мерка. Два плювка і дротики з транквілізатором потрапили одному в шию, другому за вухо. Хог вискочив і одразу ж впав. Його напарника вирубив міцний лейтенант.

- Все, взяли їх і на базу. В клітку.

Маренич не любив виходити з бази.

Хог прийшов до тями у напівтемному кабінеті. Руки були сковані наручниками. Перед ним стояв низькорослий міцний мужик років сорока у військових штанах і берцях, камуфляжній футболці.

" Вояки", зрозумів Хог. Значить розмова буде неприємною.

Голос мужика звучав буденно і спокійно.

- Ти розумієш, що питання будуть задаватися один раз. Від твоїх відповідей залежить метод допиту.

У Хога боліла голова. Хотілося пити. Транквілізатор залишав нетсамв приємні відчуття.

- Водиии - прохрипів він.

Мужик підніс йому склянку.

- Готовий?

Хог кивнув.

- За ким ви стежили?

Хог розумів, що розказати доведеться все одно.

- За Грунтом.

- Навіщо?

- Я не знаю. Мене в деталі не посвятили.

Музиченко повернувся до вікна.

Хог швидко прийшов до тями. Зціпивши зуби, він видихнув великий палець на правій руці. І непомітно вивільнив руку. Цей мужик був єдиним його шансом вийти з бази. Його напарника про цілі та задачі нічого не знав, так що можна було ним пожертвувати. З двох погано вибирають менше.

- Дайте ще води.

Полковник підійшов і не встиг зреагувати. Сильний удар під коліно вибив його з рівноваги. За ним послідував удар в щелепу. Дивом Музиченко встояв на ногах. Голова дзвеніла від сильного удару, але треноване тіло десантника приймало рішення само. Хог замахнувся добити, але його кулак врізався в могутній лікоть полковника. Хруст красномовно повідомив про зламані пальці. Музиченко прийняв стойку тайського боксера і без проблем заблокував нижній удар ногою паралельно контратакувавши у внутрішню частину колінного суглоба опорної ноги. Хога підкосило. Полковник повернув корпус і круговий удар ліктем у вухо відправив наймита в нокдаун.

- Не вставай, мерку, гірше буде.

Музиченко став і склав руки на грудях. Хог вперто підвівся і став у стійку. Коліно боліло. Наймит переніс вагу на іншу ногу. Хог був непоганим рукопашником, знався на карате-до, кіокушинкай, але полковник, який навчався не спортивним стилям, а саме способам калічити людей був йому не по зубам. Хог спробував провести атаку ушіро-маваші-гері-джодан. Фактично пішов ва-банк. Якщо вцілить - значить пощастило. Але не цього разу. Музиченко зустрічним точним ударом кулака вцілив чітко над п'ятою найманця. Суглоб над сухожиллям дзвінко тріснув і Хог з ревом завалився на землю та схопився за ногу.

- Маренич!

З'явився майор.

- Лікаря сюди. Перелом здається. І не один. І півтори дози пентоналу натрію. Не хоче товариш по хорошому....

Майор вийшов. Він чув сутичку, але не втручався. Полковник ще раз довів, що він у чудовій формі.

З'явився лікар. Професійно наклав шини. Хога знову прикували до стільця. Лікар ввів препарат.

- Десять хвилин і питайте.

І вийшов. Майор запитально подивився на полковника. Музиченко кивнув, мов залишайся.

- Ну що, наймите. Хто такий?

- Хог.

Язик мерка заплутався. Препарат не сприяв доброму самопочуттю.

- Навіщо вам Грунт?

- Завдання було прослідкувати маршрут. І по можливості ціль рейду.

- Хто вів сквад з рудого лісу?

- Я не знаю. Правда.

- Хто поставив задачу?

- Вовкодав.

Музиченко задумався. Скоріше за все, Вовкодав перестрахувався. Команди спостереження не знали одна про одну. Цілі теж не озвучені. Значить, польовий командир передбачив варіант з потраплянням в полон.

- Майор. Допитати, скільки їх, яке озброєння на базі, які замовлення є, скільки людей постійно в місці дислокації. Все записати. Потім подумаємо. Набридли мені ці сині костюмчики. Після допиту хай док огляне це чудо і в одиночку його. Прикувати до стіни. Годувати раз в день. Може ще щось цікаве пригадає. Виконуй.

Музиченко вийшов. Написав повідомлення Грунту.

" Хвіст відрізаний. В тебе доба на рейд. Мерки зашлють нових"

Грунт прочитав. Вони вже були в дорозі. До станції Янів йти години чотири... Сквад вишикувався у звичний похідний порядок і пішов вперед...

Арт раптово відкрив очі:

- Де Ліра?

Артем, чаклувавший над приладами, одразу підскочив.

- Очухався. Нарешті. Дівчина до професора вийшла кілька годин тому.

- Скільки я у відключці?

- Майже добу.

- Що зі мною?

- Згідно показань обладнання - нічого. Але є пару речей, які неможливо пояснити.

Артур не міг зібрати думки до купи. Ліра. Щось не так. Де вона? Що відбувається?

- Від'єднуй мене. Мені до професора треба.

- Лежи спокійно. Трохи це займе часу.

Артем обережно знімав датчики, крапельниці, витягував катетери. За півгодини Арт, тримаючись за стіну, йшов до професора.

Сахаров здивувався, побачивши Артура в кабінеті .

- Ви добре почуваєтеся?

- Де дівчина?

- Пішла розвідати територію заводу.

- Сама? Навіщо випустили?

- Вибачте,- професор розвів руками,- я не можу силою тримати сталкера в бункері.

- Коли вона пішла?

- Годин п'ять тому.

- Щось сталося. Вона повинна була вже повернутися. Захист є?

- Їй дали польовий костюм з інтегрованим захистом. Але якщо він їй не допоміг, то....

- Що то? - крикнув Арт

- Молодий чоловіче, не треба піднімати голос,- у словах Сахарова почулися металеві нотки,- ви мене просили зібрати вам захист. Я це зробив. Так, я його особисто не тестував. Робив, опираючись на дані датчиків і детекторів.

- Я йду по неї. Дайте мені захист.

- Не підете. По двом причинам. По-перше, ви ледве стоїте на ногах. Вам треба добре поїсти і поспати. Нормально поспати, в не під шлангами. По-друге, назовні кислотний дощ. Поки не пройде - ви тут. Так що йдіть в їдальню. Я напишу розпорядження.

Сахаров дав зрозуміти, що розмову закінчено.

Арт пішов до їдальні. Йому принесли меню від Сахарова. Фрукти, вино, гранатовий сік, протеїн. Арт взявся за їжу...

Сахаров викликав Артема.

- Що з ним?

Артем розгублено розвів руками:

- Я не знаю. Я такого ніколи не бачив. В нормальних умовах в кращому випадку він лишився б овочем. В гіршому - смерть. Я не розумію, як це взагалі можливо.

- Що перше він сказав?

- Де Ліра?...

Сахаров замислився. Ключем до стану сталкера була дівчина. Де вона? Невже і справді захист не спрацював? Чи може вона просто перечікує кислотний дощ десь в комплексі?... Відповіді не було. Професор дав вказівку інтегрувати захист до ще одного скафандра. Він розумів, що Арта він не втримає.

Арт після добрячої порції вітамінів і гранатового соку швидко прийшов до себе. Пішов в кімнату. Прохолодний душ повністю привів його до тями. Арт знову пішов до Сахарова.

- Ви мені дасте костюм?

- Дам. В нього вже інтегрований захист. Згідно показанням датчиків дощ ось- ось закінчиться. Якщо треба амуніція - зверніться до Арбалета. Це начальник охорони бункера. Він у вагончику назовні.

- А зброю позичить?

- Так у вас ніби є.

- Трохи не те, що треба.

- Добре, я передачам прохання. Але в оренду. Якщо втратите - компенсуєте повну вартість.

- Годиться.

Арт пішов до себе. Треба було зібратися з думками . Сів на ліжко, схрестив ноги і раптом ніби провалився в сон. Якісь уривки темних коридорів, полиці... Ліра... І все вело до одного - колектор біля заводу. Арт його вже бачив, коли вони з Лірою калібрували сканер. Треба туди. Чому туди? Неясно. Але туди.

Прийшло повідомлення. Дощ закінчився. Прийшов помічник, відімкнув шафу. Карабіна нема. Клас. Мабуть Ліра взяла. Тільки автомат. Арт звично спорядив три магазини. Вчений приніс скафандр і як і дівчині, допоміг влізти в нього.

Арт вийшов з бункера. Арбалет, високий чоловік у армійському бронекостюмі, перевіряв пости. Артур терпляче чекав.

- Волина треба? - без церемоній почав він.

- Треба.

- Яка?

- Снайперка. Баррет чи щось в тому стилі.

- 12,7 ? Є вітчизняна Snipex T-rex.

Товар штучний. В заклад даєш повну вартість - 150 тисяч.

- Щось простіше? Грошей стільки нема.

- Форт 301 і FN-SCAR. Заклад 40 тисяч.

- Давай нашу.

Арбалет передав Артуру доглянуту гвинтівку Форт. Сталкер перевірив зброю. Все в порядку. Семикілограмовий друг примостився у положенні за спиною. Арт взяв автомат на готовність. До колектора недалеко.... Арбалет дивився, як сталкер зник за очеретами...