Втечу і стану жити, як пустельники.

Втечу і стану жити, як пустельники.

І не візьмуть мене ні вогонь, ні стріли.

Та ти ж світишся так,

що сюди прилетіли нічні метелики,

тебе обсіли.

І як мені від тебе відлетіти,

як не торкатись твоєї руки,

якщо гіганти-планети сходять зі своєї орбіти,

коли тобі підкоряються навіть зірки?

Стають у позу Великої Ведмедиці,

ти їх запросто рухаєш, як магніт,

і земля під твоїми ногами не в той бік вертиться,

і сонце над тобою завжди стає в зеніт.

І хотів би я жити, як пустельники —

пити безсмертя, споглядати зірки,

та щойно погасне світло — летять нічні метелики

шукати твоєї руки.

Б’ються об скло,

жадібно ламають крила

за цей вогонь.

І як, по-вашому, я відлечу із її долонь?