Епілог
Я дивлюся, як Стю гріється на сонці.
Він полюбив цю квартиру за те, як багато світла дістається його чорному хутру. Розтягується на підвіконні, примружує очі і ліниво б’є хвостом, коли я торкаюся його спини.
Я сиджу поруч на підлозі, дивлюся у вечірнє небо. Моя рука повільно гладить його шерсть. Це заземляє. Це добре.
У мене ще купа справ. Треба допомогти мамі на кухні. І попрацювати над проєктом. Але це потім.
Спершу я візьму телефон і напишу Артуру. Я роблю так щодня. Розповідаю йому щось цікаве, важливе. Про сьогодні. Про вчора. Про роки нашої розлуки. І про наше завтра.
Воно обов’язково настане. Бо я більше не боюся.
Він давно не був у мережі. Тому йому доведеться довго надолужувати всі мої повідомлення. А мені — слухати його довгі розповіді. І це буде чудово. Бо почути його голос — моє маленьке бажання.
Я беру до рук телефон.
Сьогодні хочу розповісти йому, як Стю приніс мамі квітку з вазона, який вона плекала кілька місяців. Вирвав з корінням і гордо поклав біля її ніг.
Мама навіть не розсердилася. Майже смішно.
Мої пальці ковзають до чату. Туди, де вже безліч моїх повідомлень. Чат живий. Наповнений нами. Навіть якщо поки що там лише я.
Я вже відкриваю клавіатуру, щоб написати нову історію. І раптом серце пропускає удар.
Маленький зелений вогник біля його імені.
Артур онлайн.
Я завмираю.
Не дихаю. А потім бачу, як у чаті з’являється напис:
Артур друкує…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Акте
Настя Твіґа
Roby YorkНастя Твіґа