Відірвані спокуси крила

Тече по плечах із ран зізнання,

Студене сонце вже не пече

Я так зробила з свого бажання

Тепер кровавить оте плече.

Лиш відірвала спокуси крила

Щоб не блукати по небесам,

Реально жити та звідки сили

Щоб не віддатись порожнім снам.

І бути чистою як вітер сонний,

Що не будив ще пісок брехні

Й на день прийдешній, монотонний

Дивитись через думки ясні.

Дивитись стигло без нарікання,

Бо знаю що не пришию крил,

Вони зів’яли без додавання

Німих подій по рутині жил.

І ось годую себе коханням,

Що проростало в душі жило

Це мирно буде моїм прощанням,

Коли коліна поб’ю об зло.

Бо вже літати не маю змогу

Ті шрами тихо болять в спині

Та я піду, тихо крикну богу

Що я вернусь, не згорю в вогні.