Серпанкова пора

Вранішній туман поглине нас.

Шукати в нім дорогу буде марно.

Він тихо зупиняє в місті час,

години і хвилини йдуть із циферблатів.

В твоїх очах - самотні кораблі,

твоє волосся - хвилі в океані.

Щораз у водах скелі - ті ж граблі,

лишають нас щоранку тут самих.

Новинна стрічка нас не відверне.

Тривога не увірветься нахабно,

твій теплий дотик роки поверне,

І в очі твої дивлюсь я незграбно.

І стане ранок світлим, як колись,

в часи коли ми кожний новий день чекали,

за руки мовчки разом ми взялись,

про відчуття такі ми і не знали.

Місто лиш засміється і нас поведе,

тим туманом крізь айсберг розбитих надій.

В океані рутини воно нас зведе,

і за нами не прийде час - долі крадій.

Ми залишимось самі в серпанковій порі,

ми подивимось мовчки одне одному вдаль,

і збагнемо, що вранці ми - тільки одні,

і туман укриває це місто, мов шаль.