Кашемірова сукня

Анатомічно химерні дерев оголені постаті

На полях сніжних, немов довжелезні потяги.

В снігових переметах думок, віднаходячи прихисток,

Вмить зникають дві пари слідів у мереживі білих вишивок.

У каміні потріскують дрова і запах з дитинства,

Охоплює розум погублений - мов голосить спиниться.

У шибка́х малюється білим сюжетом історія,

Та гаптується чарами всього життя траєкторія.

Наче вихором на ковзанах, ніжне зізнання

Ріже граційно невидиму кригу навпіл.

І кашемірова сукня - одягнена наспіх...

Жагою обпеченені двоє сердець - навстіж.