Ніч
Ніч опускається птахом на землю,
крилом розкидає по небу зірки,
і в свою косу темну-претемну
вправно вплітає диво-квітки.
Різні пелюстки мають ті квіти:
білі, червоні та золоті...
Їх заплітати – це вміння велике,
пісню співаючи на самоті:
"Я візьму білі, мов яснії зорі,
людям на сон у косу заплету,
щоб спали спокійно у власному домі,
щоб відігнати усяку біду.
Візьму червоні, мов крапельки крові,
їх заплету на вірну любов.
Бо ж щастя нема, де немає любові,
і зло повертається знову і знов.
Також візьму я і жовтую квітку –
мов сонце яскрава і гарна вона.
Щоб кожен мужчина зустрів свою жінку
й у душах буяла прекрасна весна.
Далі блакитні, мов сни загадкові,
я заплітатиму в чорну косу:
щоб мрії чудові, чарівно-казкові
нарешті збудились від тихого сну".
Та раптом красуня звелася на ноги
й почала входити в домівки людей.
Переступивши будинків пороги,
усіх колисала, мов власних дітей.
Вранішня зірка скотилась на землю,
в небі засяяв сонячний день.
Дівчина квіти сховала в кишеню,
щоб завтра знов заспівати пісень.
(Грудень 2021 р.)
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.