Там, де кінчається проза, – починаються вірші.

Я прошу тебе, прочитай рядочки,

ті, що написані зорями поміж ребер,

можеш крізь шовк, а краще зніми сорочку,

якщо хочеш – вголос, а хочеш – то про себе.

Там, де літає почерк – ламались крила,

згадками

поверталися в небо зорі.

Хочеш, я

чорні моря і вітрила

пальцями намалюю на твоїй ковдрі.

Роздягну тебе, як ніхто не міг:

до білих аркушів,

до меду й живиці,

і всі найкращі сторінки своїх книг,

кину до твоїх ніг.

Усі абзаци, коми, вдихи, видихи та зірниці.

І ти прочитаєш з останнього рядочка,

із самого кінця,

там, де кінчається проза, –

починаються вірші.

Там, де найкраще прослуховуються

серця.

Чуєш,

чи то ґудзики сипляться із душі?