Розсихрон

віршована лабораторія, схоже, дала розсинхрон у системі;

напів-словниковий запас зупинився на слові "поети",

проклявши час і полюбивши отруту в останньому стані

з якого рятує сором та холодна вода, що проходить крізь пальці.

в задусі долоні спітніли й залишили плями на плівці екрана,

прикинулись літери римою, темрява – думкою моря.

ти більше не зможеш писати – у тобі немає емоцій:

лише сон і точка глибин, що торкається іноді твого контролю.

ніхто не напише за тебе обличчя знайомих рис чи власне світло.

навколо рядків загубилися звуки, немов добровільно,

забувши торкнутися файлу із назвою "без порятунку",

де плавати, ніби залишилися почуття і думки серед ритму.

тому давай просто мовчати, в глибинах складних для нас свято-курсивів,

завжди посилати формальність й моє відчуття горизонту –

там де не закінчиться наше падіння одразу ж провалом,

а створить початок – й сценарій бездомного віршу безсмертної травми.